LITMIR.BIZ

Скачать книгу

взяла перепустку – але лише для того, щоб з’ясувати, що вона їй не потрібна: двері були незамкнені, проте їх охороняли двоє морських піхотинців, бо охорону подвоїли. Один з них глянув, як вона відчинила двері:

      – Шукаєте когось?

      – Ні. Не сидіть на ліжках, хлопці, – сказала вона твердо. – Якщо вам потрібно більше стільців, я відправлю за ними. – Джилл не випускала охоронця з поля зору, поки той неохоче встав, а потім пішла, намагаючись приховати тремтіння.

      Але коли вона закінчила зміну, жучок уже просто пропалював їй кишеню. Джилл вирішила врешті-решт повернути його Кекстону. Вона переодяглася, переклала пристрій у сумочку й пішла на дах. На свіжому повітрі й дорогою до квартири Бена їй уже дихалось легше. Під час польоту вона зателефонувала до нього.

      – Кекстон біля телефону.

      – Це Джилл, Бене. Я хочу зустрітися. Ти сам?

      Він повільно відповів:

      – Не думаю, що це розумно, крихітко. Не зараз.

      – Бене, я хочу тебе побачити. Я вже їду.

      – Що ж, добре, якщо так.

      – Скільки оптимізму!

      – Слухай, солоденька, не те, що я…

      – Бувай! – Вона відключилась, розслабилася й вирішила не злитися на нещасного Бена: все-таки вони були в одній команді, хоча комусь – принаймні їй – слід було б відкинути політику, зосередившись на своїх обов’язках.

      Їй покращало, коли вона побачила Бена, – і ще краще, коли поцілувала його і влаштувалась у його обіймах. Бен був таким рідним для неї; можливо, їй і справді варто вийти за нього. Але, коли вона спробувала заговорити, Бен прикрив її вуста рукою і пошепки майже біля вуха промовив:

      – Не говори. Ніяких імен, і нічого, крім банальностей. За мною можуть стежити.

      Вона кивнула, і він провів її до вітальні. Не промовивши ані слова, вона витягла дротовий записувач і протягла йому. Його брови поповзли угору, коли він побачив, що вона повертає не лише котушку, а й увесь пристрій, проте нічого не сказав. Замість цього він протягнув їй примірник денної «Пост».

      – Бачила газету? – сказав він звичним голосом. – Можеш проглянути, поки я вмиюсь.

      – Дякую.

      Коли вона взяла її, Бен вказав на статтю, а потім вийшов, забравши з собою записувач. Джилл побачила, що цю статтю написав Бен:

Вороняче гніздоБен Кекстон

      Усім відомо, що в’язниці та лікарні мають дещо спільне: звідти дуже важко вибратись. Певною мірою в’язень відрізаний від світу менше від пацієнта: в’язень може відправити за адвокатом, запросити Справедливого Свідка, звернутися до habeas corpus[9] вимагати в наглядача в’язниці відкритого судового засідання.

      Але вистачить лише одного знаку «відвідування заборонено», встановленого медиком нашого дивного племені, щоб за пацієнта лікарні цілковито забули – як це було з Людиною в Залізній Масці.

      Будьте певні, найближчих родичів пацієнта ця заборона не зупинить. Але, здається, у Людини з Марса немає найближчих родичів. Команда славнозвісної «Посланниці» майже не мала зв’язків на Землі; якщо в Людини у Залізній Масці – пробачте, я маю на увазі

Скачать книгу