Щиголь - Донна Тартт

Скачать книгу

але вона моментально розгладилася.

      – Так, я збираю їй речі в дорогу, – сказав він веселим голосом, що не відповідав виразові горя, який ковзнув по його обличчю. – До неї весь час приходили люди. Друзі зі школи – власне, це перша спокійна хвилина, яку ми маємо за тривалий час. Цей тиждень був дуже клопітним.

      – Коли вона повернеться?

      – Не скоро, думаю. Марґарет забирає її туди жити.

      – Назавжди?

      – О ні! Не назавжди, – сказав він голосом, який примусив мене усвідомити, що він хотів сказати саме назавжди. – Зрештою, вона переселяється не на іншу планету, – додав він, коли побачив моє обличчя. – І, звичайно ж, я навідуватиму її.

      – Але ж… – Я почувався так, ніби на мене обвалилася стеля. – Я думав, вона живе тут. Із вами.

      – Власне, так і було. Дотепер. Хоч я переконаний, що там їй буде набагато краще, – додав він без переконаності в голосі. – Це велика зміна в нашому житті, але в тривалій перспективі, я переконаний, це буде краще.

      Я бачив, він не вірить жодному своєму слову.

      – Але чому вона не може залишитися тут?

      Він зітхнув.

      – Марґарет – зведена сестра Велті, – сказав він. – Вона найближча родичка Піппи. Кревна родичка, чого я не можу сказати про себе. Вона думає, Піппі буде краще жити в Техасі і вона вже досить одужала, щоб туди переїхати.

      – Я не схотів би жити в Техасі, – сказав я, не знаючи, що говорити. – Там дуже жарко.

      – Я думаю, що й лікарі там не такі добрі, як тут, – сказав Гобі, обтрушуючи з рук пилюку. – Хоч ми з Марґарет маємо різні думки щодо цього.

      Він сів і подивився на мене.

      – Твої окуляри подобаються мені, – сказав він.

      Я не хотів розмовляти про свої нові окуляри, я вважав, вони мені не потрібні, хоч крізь них я справді бачив набагато краще. Місіс Барбур купила оправу для мене в крамниці Мейровіца після того, як я показав поганий результат перевірки зору в шкільному медпункті. Тепер я мав круглі окуляри в черепаховій оправі, вони здавалися солідними й дорогими, і дорослі зі шкури пнулися, аби переконати мене в тому, що вони мені дуже личать.

      – Що там діється у вашому районі? – запитав Гобі. – Ти не можеш собі уявити, яку сенсацію справив твій візит. Власне кажучи, я навіть сам хотів навідати тебе в передмісті й не приїхав з однієї причини – мені вкрай не хотілося розлучатися з Піппою, адже вона так скоро мене покине. Усе це сталося дуже швидко, зрозумій. Я маю на увазі ситуацію з Марґарет. Вона схожа на їхнього батька, старого містера Блеквелла, – коли їй стукне щось у голову, то вона не заспокоїться, доки не доб’ється свого.

      – А він теж поїде в Техас? Я про Космо.

      – О ні, йому й тут буде добре. Він жив у цьому домі з тримісячного віку.

      – А він не страждатиме?

      – Сподіваюся, що ні. Хоч, правду кажучи, йому буде тоскно без Піппи. Космо і я були в добрих стосунках, хоч він глибоко переживав, коли помер Велті. Він був собакою Велті й прихилився до Піппи зовсім недавно. Ці маленькі тер’єри, яких завжди тримав Велті, дітей не люблять – мати Космо Чессі була справжнім жахом.

      – Але чому Піппа повинна їхати туди?

      – Ну

Скачать книгу