Щиголь - Донна Тартт

Скачать книгу

безперечно, був тим іще збоченцем, ти це помітив? А яка гидка посмішка? Й у виріз він весь час їй зазирав.

      Я показав йому середній палець.

      – Гаразд, ходімо, – сказав я, – мені їсти хочеться.

      – Справді?

      Я втратив дев’ять чи десять фунтів ваги, відколи померла мати, – цього було досить, щоб місіс Свонсон почала безсоромно зважувати мене у своєму офісі на тих самих вагах, на які вона ставила дівчат із розладами харчування.

      – А ти не голодний?

      – Так, але я думав, ти стежиш за своєю фігурою. Щоб улізти у свою випускну сукню.

      – Пішов на хер… – сказав я незлобиво, відчиняючи двері, й наштовхнувся на містера Барбура, який стояв за ними, чи то підслуховуючи, чи збираючись постукати – важко було сказати.

      Спаленівши від сорому, я щось забелькотів, заникуючись, – лаятись у домі Барбурів було категорично заборонено, – але містер Барбур не був роздратований.

      – Добре, Тео, – сухо сказав він, дивлячись поверх моєї голови. – Я радий був почути, що ти почуваєшся краще. Ходімо тепер, замовимо стіл.

IV

      Протягом наступного тижня всі помітили, що мій апетит поліпшився, навіть Тодді.

      – Ти закінчив своє голодування? – з цікавістю запитав він мене одного ранку.

      – Тодді, їж свій сніданок.

      – Але я думав, що це так називається. Коли люди навмисне не хочуть їсти.

      – Голодування оголошують люди, які сидять у в’язниці, – холодно сказала Кітсі.

      – Кицю! – тоном застереження сказав містер Барбур.

      – Але він учора з’їв три вафлі, – повідомив Тодді, дивлячись на байдужих батьків і намагаючись зацікавити їх своєю проблемою. – А я – лише дві. А сьогодні вранці він з’їв миску каші й шість шматків бекону, але ви сказали, що п’ять шматків бекону – це забагато для мене. Чому мені не дозволено з’їсти бодай п’ять шматків?

V

      – Що ж, вітаю тебе тут, – сказав Дейв, психіатр, зачинивши двері й сівши навпроти мене у своєму офісі: килими, полиці, заставлені старими книжками («Наркотики і суспільство»; «Дитяча психологія: інакший підхід»); і бежеві штори, які з дзижчанням відкриваються, коли натиснути кнопку.

      Я збентежено посміхнувся, блукаючи поглядом по кімнаті, дивлячись на пальму у вазоні, на бронзову статую Будди, на все, крім нього.

      – Отак-от. – Слабкий шум вуличного руху долинав сюди з Першої авеню, роблячи мовчанку між нами безмежною, міжгалактичною.

      – Як у тебе справи сьогодні?

      – Більш-менш… – Зустрічей із Дейвом я дуже боявся, це випробування, яке я мусив витримувати двічі на тиждень, я міг порівняти хіба що з візитом до стоматолога. Мені було прикро, що я його не люблю, бо ж він докладав таких зусиль для налагодження контакту зі мною, завжди питав мене, які кінофільми мені подобаються, які книжки, записував для мене всілякі диски, вирізав статті з журналу «Game Pro», що, на його думку, могли сподобатися мені, а іноді навіть водив мене до закусочної, де купував мені гамбургер, – а проте щоразу, коли він починав

Скачать книгу