LITMIR.BIZ

Скачать книгу

двох місяців не цікавився новинами від Камілли. А ще за те, що минулого тижня він одного вечора зустрів комісара з якоюсь дівчиною. Чоловіки тоді привіталися мовчки.

      Адамберґ пройшов за спиною свого заступника і з хвильку подивився на лінії, що скакали екраном.

      – Знаєте, Данґларе, є один тип, який розважається малюванням чорною фарбою на дверях будинків вигадливих четвірок. Уже в трьох багатоповерхівках. Одна – в тринадцятому окрузі і дві у вісімнадцятому. Я от що собі думаю: може, варто заскочити туди?

      Пальці Данґлара нависли над клавіатурою.

      – Коли? – запитав він.

      – Наприклад, зараз. Треба попередити фотографа.

      – Навіщо?

      – Звісно, щоб зробити фотографії, перш ніж люди не змили їх. Якщо вже не змили.

      – Але навіщо? – повторив Данґлар.

      – Не подобаються мені ці четвірки. Зовсім не подобаються.

      Ось і все. Найстрашніше вже сказано. Данґлар боявся фраз, які починаються словами «Мені не подобається це» або «Мені не подобається те». Лягавому не має щось подобатися чи не подобатися. Він має гарувати і думати, гаруючи.

      Адамберґ зайшов у кабінет і побачив залишену Каміллою записку. Якщо він вільний, вона може заскочити сьогодні ввечері.

      А якщо зайнятий, чи не міг би він попередити її про це? Адамберґ кивнув. Звісно ж, він вільний.

      Задоволений життям, він підняв слухавку і викликав фотографа. Враз у кабінет зайшов похмурий, але заінтригований Данґлар.

      – Данґларе, який вигляд мав фотограф? – запитав Адамберґ. – І як його звати?

      – Три тижні тому вас познайомили з усією командою, – відповів Данґлар. – Ви потиснули руки всім чоловікам і жінкам. А з фотографом навіть розмовляли.

      – Може, й так, Данґларе. Дуже навіть імовірно. Але це не дає відповіді на мої запитання. Який він? І як його звати?

      – Даніель Бартено.

      – Бартено, Бартено, не легко запам’ятати. Зовнішність?

      – Сухоребрий, активний, жвавий. Часто усміхається.

      – Характерні риси?

      – Багато веснянок і майже руде волосся.

      – Добре, дуже добре, – сказав Адамберґ, витягуючи аркуш із шухляди.

      Він нахилився над столом і записав: «Сухоребрий, рудий фотограф».

      – Як ви кажете його звати?

      – Бартено, – відкарбував Данґлар. – Даніель Бартено.

      – Дякую, – сказав Адамберґ, занотовуючи прізвище у свій записник. – Ви помітили, що в команді є один дурень? Тобто я кажу «один», але ж, може, їх і більше.

      – Фавр, Жан-Луї.

      – Так, він.

      – І що ми будемо з цим робити?

      Данґлар розвів руки.

      – О, це питання світового масштабу, – сказав він. – Виховуватимемо?

      – Старий, це займе років п’ятдесят, не менше.

      – А що ви збираєтеся робити з тими четвірками?

      – Ох, – відповів Адамберґ. Він розгорнув блокнота на сторінці з малюнком Маріз. – Ось які вони.

      Данґлар

Скачать книгу