LITMIR.BIZ

Скачать книгу

багатоповерхівки на іншому боці Парижа, у Вісімнадцятому окрузі.

      – І що з того?

      – Чорні четвірки. Вони з’явилися на всіх дверях, і то ще тиждень тому, навіть раніше, ніж у моєму будинку.

      Адамберґ на мить закляк, а тоді м’яко зачинив двері і жестом показав молодій жінці на стілець.

      – Комісаре, графери, – сором’язливо запитала Маріз, знову сідаючи, – вони ж розмальовують свій район, хіба ні? Тобто я хочу сказати, вони ж працюють на обмеженій території? Вони ж не розмальовують один будинок, а потім інший на іншому боці міста, чи як?

      – Хіба що вони живуть у різних кутках Парижа.

      – Ну так. Але загалом же такі банди, вони з одного району, хіба ні?

      Адамберґ промовчав, а тоді дістав свій записник.

      – Як ви дізналися?

      – Я водила сина до фоніатра, у нього дислексія. Під час заняття я завжди чекаю в кав’ярні внизу. Гортала районну газету, ну, знаєте, новини округу і політика. Так цьому присвятили цілу колонку. У багатоповерхівці на вулиці Пуле та в іншій, на вулиці Коленкур, усі двері розмалювали цими четвірками.

      Маріз ненадовго змовкла.

      – Я принесла вам вирізку, – сказала вона і поклала на стіл папірець. – Аби ви бачили, що я не розповідаю вам тут байки. Я хочу сказати, що не намагаюся привернути вашу увагу чи щось на кшталт того.

      Доки Адамберґ проглядав статтю, молода жінка підвелася, щоб іти геть. Адамберґ кинув погляд на порожній смітник для папірців.

      – Секунду, – сказав він. – Почнімо з самого початку. Ваше прізвище, адреса, малюнок тієї четвірки і все решта.

      – Але я вам уже все розповіла вчора, – трохи збентежено відповіла Маріз.

      – Краще почнімо все спочатку. Самі розумієте, для надійності.

      – Ну гаразд, – зітхнула Маріз і знову слухняно сіла на стілець.

      Коли Маріз пішла, Адамберґ надумав прогулятися. Він міг нерухомо просидіти на стільці не більше однієї години. Вечері в ресторані, кіносеанси, концерти, довгі вечори у глибоких кріслах, які починаються зі щирого задоволення, завжди завершуються фізичним стражданням. Нав’язливе бажання встати і піти або принаймні просто встати не раз змушувало його обірвати розмову, перегляд фільму чи слухання музики. У цієї незручної особливості були свої переваги. Вона дозволяла зрозуміти той стан, який інші люди називають нервовістю, нетерплячістю, нагальністю – абсолютно незбагненні стани у всі інші моменти життя. Та варто було підвестися або ж піти кудись – і вся нетерплячість минала, наче її й не було. Адамберґ знову повертався до свого звичного ритму життя – повільного, спокійного, постійного. Він прийшов назад у кримінальний розшук, так нічого і не обміркувавши, але з чітким відчуттям, що ці четвірки – не графіті, не підлітковий жарт і навіть не комічна помста. Було щось тривожне у цій низці цифр, потаємний неспокій.

      Коли Адамберґ зайшов у приміщення кримінального розшуку, то також знав, що про це небажано розмовляти з Данґларом. Данґлар ненавидів, коли комісар викладав ідеї, в основі яких – необґрунтовані

Скачать книгу