LITMIR.BIZ

Скачать книгу

чоловік. – А що сталося? Пограбування?

      – О ні.

      – Насильство?

      – О ні.

      – То розкажіть, так буде простіше. Зможемо вас зорієнтувати.

      – Звісно, – відповіла Маріз, починаючи панікувати.

      Тип, спершись на капот машини, терпляче чекав, доки Маріз зосередиться.

      – Це чорні малюнки, – пояснила вона. – Тринадцять чорних малюнків на кожних дверях будинку. Вони лякають мене. Я завжди сама з дітьми, розумієте…

      – Картини?

      – О ні. Четвірки. Цифри «4». Великі чорні четвірки, намальовані на старовинний лад. Мені цікаво, чи це не банда якась часом. Може, поліціянти щось знають про це, може, зможуть зрозуміти. А може, й ні. Поль сказав, якщо я хочу, аби мене брали на кпини, то можу йти.

      Тип випрямився й поклав їй руку на плече.

      – Ходімо, – сказав він. – Ми все запишемо й не буде чого боятися.

      – Але, – відказала Маріз, – може, краще знайти лягавого?

      Чоловік глянув на неї трохи здивовано.

      – Я і є лягавий. Головний комісар Жан-Батіст Адамберґ.

      – Ой, – збентежено вигукнула Маріз. – Пробачте.

      – Усе гаразд. А за кого ви мене прийняли?

      – Я навіть не посмію сказати вам.

      Адамберґ повів її в приміщення кримінального розшуку.

      – Вам допомогти, комісаре? – поцікавився серед проходу лейтенант з колами під очима, що якраз збирався обідати.

      Адамберґ м’яко спрямував жінку до свого кабінету й подивився на чоловіка, намагаючись ідентифікувати його. Він ще не вивчив усіх працівників свого відділку, тому згадувати імена було надзвичайно складно. Члени команди швидко помітили це, тому представлялися щоразу, коли заводили з ним розмову. Адамберґ не знав, чи роблять вони це, щоб поглузувати чи щоб щиро допомогти, але й не дуже цим переймався.

      – Лейтенант Ноель, – сказав чоловік. – Вам допомогти?

      – Молода жінка знервована, ось і все. Хтось зіграв поганий жарт у її будинку, а може, то звичайнісіньке графіті. Їй треба лише трішки підтримки.

      – Але ж тут не соціальна служба, – відповів Ноель, одним ривком застібнувши куртку.

      – Чому б і ні, лейтенанте…

      – Ноель, – закінчив за нього чоловік.

      – Ноель, – повторив за ним комісар, намагаючись запам’ятати обличчя.

      Квадратна голова, біла шкіра, біляве волосся їжаком і вуха стирчать – Ноель. Утома, пиха, можливо, жорстокість – Ноель. Вуха, жорстокість – Ноель.

      – Договоримо пізніше, лейтенанте Ноель, – мовив Адамберґ. – Вона поспішає.

      – Якщо треба втішити мадам, – утрутився незнайомий Адамберґу бригадир, – з радістю допоможу. Мій прилад при мені, – посміхнувся він, поклавши руки на пасок штанів.

      Адамберґ повільно повернувся.

      – Бригадир Фавр, – представився чоловік.

      – Зараз, – промовив Адамберґ спокійним голосом, – ви зробите декілька відкриттів, які вас здивують, бригадире Фавр. Жінка – це не кулька з діркою посередині, і якщо ця новина вас надто шокувала, наважтеся дізнатися про це трішки більше. Нижче ви знайдете ноги і стопи, а вище – груди

Скачать книгу