LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Тобто? – перепитав Данґлар з ноткою нетерпіння.

      Адамберґ завжди говорив повільно і потребував багато часу, щоб виголосити і важливі речі, і нісенітниці. У процесі розмови він часто збивався на манівці, і Данґлар ледве зносив цю його звичку.

      – Уявімо, що ці скелі – не просто кам’яні брили. Скажімо, вони зроблені з твердого або м’якого вапняку.

      – М’якого вапняку не існує в природі.

      – Та чхати, Данґларе. Є тверді шматки і є м’які, як і в кожній життєвій формі, як у мені самому та й у вас також. Ось є скелі. Море плескає об них, б’ється, і м’які шматки тануть.

      – «Тануть» – неправильне слово.

      – Та начхати, Данґларе. Ці шматки зникають. А тверді виступають наперед. Чим далі плине час, тим більше море точить їх – і слабкість розлітається по вітру. На схилі літ від людської скелі не лишається нічого, крім ребер, зубів та вапнякової щелепи, готової щомиті вкусити. А там, де була м’якість, – тепер западина, порожнеча, вакуум.

      – Отож? – підняв брови Данґлар.

      – Отож мені цікаво, чи лягаві та й інші люди, виставлені життям на передову, не піддаються такій самій ерозії? Зникнення ніжних частин, загострення твердих, позбавлення чутливості, ствердіння. А всередині – справжній занепад.

      – Ви питаєте себе, чи не стали на шлях до цієї вапнякової щелепи?

      – Так. Чи не стаю я лягавим?

      На мить Данґлар задумався над питанням.

      – Щодо вашої особистої скелі, то, гадаю, перебіг ерозії має певні аномалії. У вас тверде – це м’яке, а м’яке – це тверде. І, по правді кажучи, до результату це не має жодного стосунку.

      – І що це змінює?

      – Усе. Опір м’яких частин – це світ навпаки.

      Данґлар подумав про себе самого і поклав папірець в одну з поточних папок.

      – А що було б, – вів далі він, – якби вся скеля складалася лише з м’якого вапняку? І якби вона була поліціянтом?

      – Вона б зменшилася до розміру кульки, а тоді й зовсім зникла б – такий ось кінець.

      – Оптимістичний прогноз.

      – Та я не вірю в те, що такі скелі справді існують у природі. А серед лягавих – і поготів.

      – Лишається сподіватися на це, – відповів Данґлар.