LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Лізбет, – задихавшись, мовив Жос. – Це все кавова гуща.

      У дванадцять років Лізбет вирвали з чорного гетто в Детройті. По прибутті у французьку столицю її одразу ж відправили в бордель, де вона чотирнадцять років поглиблено занурювалась у французьку на тротуарі вулиці Ґете. Так тривало доти, доки її через повноту не викинули геть усі піп-шоу[11] району. Вона вже днів десять ночувала на вуличній лавці, коли Декамбре прийшов по неї холодного дощового вечора. З чотирьох кімнат старого будинку, які він винаймав, лишалася одна вільна. Старий запропонував її Лізбет. Вона погодилася. Як тільки зайшла всередину – роздягнулася й розляглася на килимі, поклала руки на потилицю, звела очі на стелю й чекала, доки старий зробить своє діло. «Це непорозуміння», – сказав він, простягаючи їй одяг. «Мені більше нема чим платити», – відповіла Лізбет, підводячись і стискаючи ноги. «Я, – пояснив Декамбре, опустивши погляд на підлогу, – не можу більше давати тут лад усьому: прибирання, вечері для мешканців, закупи, обслуговування… Допоможіть мені з цим, і я віддам вам кімнату». Лізбет посміхнулася, і Декамбре ледь утримався, щоб не притиснутися до її грудей. Та він вважав себе застарим, а ще ця жінка мала право на відпочинок. І вона справді відпочивала: як було відомо Декамбре, у неї вже шість років не було коханця. Лізбет відновлювалася, і старий сподівався, що це триватиме ще трішки довше.

      Сеанс новин розпочався, й оголошення лунали одне за одним. Декамбре збагнув, що пропустив початок, бо бретонець уже оголошував № 5. Система була такою: потрібно запам’ятати номер, а тоді підійти до Глашатая, щоб «уточнити всі вищеозначені деталі». Декамбре питав себе, де ж моряк міг підхопити таке характерне для жандарма висловлювання.

      – П’ять, – промовляв Жос. – Продаю окіт рудо-білих кошенят, троє хлопчиків, двоє дівчаток. Шість. Того, хто всю ніч грає на барабані свою дику музику навпроти будинку № 36, просимо припинити. Є люди, які сплять. Сім. Майстер виконає всі роботи по дереву, полагодить старі меблі, сам забере їх, а тоді доставить до вас додому. Якість гарантовано. Вісім. Нехай «Газ і Електрика Франції» йде до дідька. Дев’ять. Ті дезінсектори – шахраї. Тарганів стільки ж, як і було, а ви їм за це ще шістсот франків маєте віддати. Десять. Я кохаю тебе, Елен. Чекатиму ввечері в «Коті, що танцює». Підпис: Бернар. Одинадцять. Знову проминуло літо й тепер ось уже вересень. Дванадцять. Учорашнє м’ясо у місцевого м’ясника було тухлим, і це вже втретє за тиждень. Тринадцять. Жане-Крістофе, повернись. Чотирнадцять. Лягаві такі ж біснуваті, як і дурні. П’ятнадцять. Продаю яблука й груші з власного саду; смачні, соковиті.

      Декамбре кинув погляд на Лізбет, яка написала у своєму блокноті число 15. Відколи з’явився Оповісник, їм удавалося дешево знаходити найкращі продукти, що позитивно впливало на вечері мешканців пансіону. Він поклав білого аркуша між сторінками книги, взяв олівця і став чекати. Ось уже кілька тижнів, можливо, три, Глашатай декламував дивні рядки, які спершу цікавили

Скачать книгу