LITMIR.BIZ

Скачать книгу

простягаю руку в жовтій гумовій рукавичці.

      – Віана Роше. А отой бомбардир позаду – моя донька Анук.

      Вибухи мильних бульок. Анук борюкається з Пантуфлем на сходах.

      Я відчуваю, що священик чекає від мене подробиць про месьє Роше. Набагато простіше, коли все написане чорним по білому, все зрозуміло, все офіційно. Тоді не доводиться ставити ніякових, неприємних питань…

      – Здається, ви були дуже зайняті сьогодні вранці…

      Раптом починаю його жаліти, він так старанно шукає підхід до мене, он, знову вимушено посміхається.

      – Так, нам і справді треба якомога швидше навести тут лад. А роботи море – враз не переробиш! Але нас у будь-якому разі не було б сьогодні в церкві, monsieur le curé.[3] Ми не ходимо до церкви, – це було сказано з добрих міркувань, щоб одразу дати йому зрозуміти, що такі вже наші принципи, й заспокоїти його. Але він увесь скривився, здригнувся, начебто я його образила.

      – Зрозуміло.

      Я поводжуся занадто відверто. У його розумінні нам варто було б трохи потоптатися коло нього, вкрадливо покружляти одне навколо одного, немов коти.

      – Але я дуже вдячна вам за привітну зустріч, – бадьоро веду далі я. – Сподіваюся, з вашою допомогою ми навіть зуміємо тут з кимось заприятелювати.

      Він і сам трохи схожий на кота: його холодні світлі очі не знають жодної хвилини спокою, метушливо усе щось розглядають, вивчають, утім, погляд відсторонений.

      – Зроблю все, що в моїх силах. – Тепер, коли з’ясувалося, що ми не поповнимо ряди його пастви, священик більше не приховує своїх справжніх відчуттів. Однак, прислухавшись до голосу сумління, він змушений запропонувати нам більше, ніж хотів би дати. – У вас є якісь прохання до мене?

      – Узагалі-то, ми не відмовилися б від помічників, – кажу я й, бачачи, що він починає відповідати, швидко додаю: – Мова, зрозуміло, не про вас. Але, може, ви знаєте когось, хто хотів би трохи заробити? Наприклад, тинькаря, кого-небудь, хто міг би допомогти з ремонтом? – Це, звісно, більш безпечна тема для розмови.

      – Ні, я таких не знаю. – Він тримається насторожено, я вперше зустрічаю настільки стриману людину. – Але розпитаю.

      Може, й розпитає. Як і годиться, виконає свій борг перед новенькими. Тільки я певна, він нікого не знайде. Такі люди, як він, не роблять ласку лише з милосердя. Священик підозріливо косує на хліб із сіллю біля порога.

      – Це на щастя, – з посмішкою пояснюю я. Його обличчя кам’яніє. Він боком обходить наш скромний дарунок домашнім богам, начебто це – якась скверна.

      – Maman? – У дверях з’являється голівка Анук зі скуйовдженим волоссям. – Пантуфль хоче пограти на вулиці. Можна?

      Я кивнула.

      – Тільки із саду нікуди, – велю своїй дівчинці я, витираючи бруд з її перенісся. – Ну й вигляд у тебе. Справжня паливода. – Її погляд звертається до священика, я завчасно помічаю в її очах смішинки. – Анук, це месьє Рейно. Привітайся.

      – Добридень! – кричить Анук, вже біжучи до виходу. –

Скачать книгу