Шоколад - Джоан Гаррис

Скачать книгу

душу, і, чуючи від мене негативну відповідь, починає плакати. Шарлотта Едуар підозрює, що в її чоловіка є коханка. Я знаю, що в нього їх аж три, але мушу зберігати таємницю сповіді. Які ж вони всі діти! Своїми питаннями й манерами вони допроваджують мене до божевілля. Але я не маю права виявляти слабкість. Вівці – аж ніяк не покірні сумирні істоти, якими зображають їх в ідилічних пасторалях. Це підтвердить будь-який селянин. Вони хитрі, часом жорстокі й патологічно дурні. І у невимогливого пастиря найчастіше починають демонструвати непокору й зухвалість. Тому я незмінно суворий з ними. І тільки раз на тиждень дозволяю собі трохи розслабитися. Твої губи щільно стиснуті, mon père, як на сповіді. Але серце в тебе добре і ти завжди готовий вислухати мене. На одну годину я можу скинути свій тягар. І визнати свою недосконалість.

      У нас з’явилася нова парафіянка. Якась Віана Роше, – гадаю, удова, – з маленькою дочкою. Пам’ятаєш пекарню старого Блеро? Він помер чотири роки тому, і з тих пір його будинок стояв пусткою. І вона орендувала цю пекарню й сподівається відкрити її до кінця тижня. Гадаю, її заклад проіснує недовго. У нас уже є пекарня Пуату, на іншому боці площі. І до того ж вона тут не приживеться. Хоч вона й приємна жінка, але з нами в неї немає нічого спільного. Не мине й двох місяців, як вона втече знову до великого міста. Саме там їй місце. Кумедно, але я так і не з’ясував, звідки вона родом. Очевидно, парижанка, а може, з-за кордону приїхала. Говорить без акценту, мабуть, навіть занадто чисто для француженки. Голосні вимовляє уривчасто, як жителі півночі, але в очах є щось від італійців або португальців, а шкіра… Утім, я її майже не бачив. Учора цілий день і сьогодні вона наводила лад у пекарні. Її вітрина прикрита шматком жовтогарячого пластику. Час від часу вона сама або її маленька дочка-дикунка вибігають на вулицю, щоб спорожнити в канаву цебро помиїв або перекинутися парою приязних слів з ким-небудь із робітників. Мене вражає її вміння домовлятися з людьми. Я запропонував їй свої послуги як посередника, але сумнівався, що знайду бажаючих допомогти. Аж раптом рано-вранці бачу, як Клермон несе їй лісоматеріали, слідком іде Порсо зі своєю драбиною. Пуату позичив їй якісь меблі. Я бачив, як він тягнув через площу крісло і увесь час озирався кругом, наче боявся, що його помітять. Навіть сварливий буркун Нарсіс пішов зі своїм знаряддям облагороджувати її садок, хоча в листопаді минулого року, коли я попросив його скопати газон на цвинтарі, він мені відповів категоричною відмовою. Сьогодні ранком приблизно о восьмій сорок до її крамнички під’їхав вантажний фургон. Повз проходив Дюплесі, він зазвичай у цей час вигулює свого собаку. Вона гукнула його, попросила допомогти з вивантаженням речей. Він сторопів від несподіванки, так і не торкнувшись свого капелюха. Я був майже певен, що він відмовить. Потім вона щось сказала – її слів я не розібрав – і дзвінко засміялася. Узагалі, вона багато сміється й постійно жестикулює, стільки комічних безглуздих рухів. Теж, думаю, риса, властива жителям великих міст. Ми тут звикли до більш стриманої манери спілкування, але, сподіваюся,

Скачать книгу