LITMIR.BIZ

Скачать книгу

дня літає по світу – може, і його душа тепер між нами?» Як би вона бажала побачити його душу, побалакати з нею!.. Розпитати, чи і на тому світі однаково, як і на сьому?.. Кажуть – смерть усіх рівняє; кажуть – на тім світі усе навпаки: тут було голодно й холодно, там – ситно й тепло; тут ти скнів душею, там – радітимеш серцем; тут мужикував, там – пануватимеш… То оце батько панує?.. Бажала б вона побачити батька паном… Вона попрохала б у його й собі панування. Або – цур йому! воно таке нещире та горде – тільки душу загубиш; краще хай на тому світі… А на сьому? Трошки б більше достатків, ніж є, та одежинку б празникову: а то і на будень, і на свято – та все одна! Чоботи нові б, сережки срібні – такі, як вона бачила у Марини, що в місті служе, коли та навідувалася додому. Добре б було і перстень до серег мати, теж срібний, і по руці, а не такий, як у Горпини, – і срібний, та здоровий, як каблучка: щоб надіти – прийшлося прядивом підмотати…

      І пішла молода Христина думка перелічувати одні за другими недостачі, пішла викладати свої таємні бажання: невеличкі вони, страх невеличкі, та й їх немає, – і серце нудьгує, що тепер за батьковою смертю ніколи їй того не прийдеться добути.

      Що ж думає Пріська, забившись на піч і обхопивши свою голову обома руками? Їй привиджується тепер її давнє – її доля, її гірка доля, що гонила по білому світу, поти не прибила до Мар’янівки… Вона – козача дочка, малою зосталася від батька та матері: під холеру вони полягли… і родичі, які були, померли, і вона зосталася… зосталася у чужих людей, пасла громадські гуси, пасла свині, телята, поти побільшала. А там – знову служба, служба на чужих людей, тільки не на себе. Служила вона по своїх, служила по жидах, служила й по купцях… Удова-купчиха прийняла її наостанку за хліб та одежу, ради того об’їзду, який щороку робила. Багатій і ще не старій, їй не сиділося у рідному місці, і вона вешталася по Харкову, Києву, Адесу[11]. Пріська, як вірна слуга-наймичка, їздила всюди за нею розчісувати та прибирати свою господиню. Раз зібралися в Київ. Перед виїздом Прісьці щось усе нездужалося; боліли руки, боліли ноги, боліла голова – так що й на світ важко було дивитися. Отже прийшлося їхати. Добралися до Мар’янівки – і Пріська зовсім злягла… Що далі було – вона нічого не знає; опам’ятувалась уже у хаті Грицька Супруна. Він тоді був за прикажчика у пана, і її кинула там господиня, бо так наказав управитель-німець. Вичунявши, вона все дожидала господині, що ось же над’їде і візьме її з собою. Та, видно, господиня не дуже побивалася за нею, бо щось довго не верталася. Пріська хотіла найнятись у кого з козаків, та Грицько не пустив – одслужи перше той хліб, що, лежачи, переїла! Пріська зосталася. Там вона і з Пилипом стрілася: він був за робітника у прикажчика. Одна доля, одно лихо людей докупи зводить… Грицько такий сердитий, крикливий; жінка його Хівря – така уїдлива: тільки й чуєш, як Хівря лає Пріську або Грицько кричить на Пилипа… Наймичка і кріпак зійшлися якось, скаржачись одно другому на свою долю. Пріська при тому запримітила, що у Пилипа і очі карі, і вуса шовкові.

Скачать книгу