Повія - Панас Мирний

Скачать книгу

б так страшно, як Пріська у той час дивилася! Вона вся трусилася; вуста її тремтіли, наче що шепотали… Трохи не випустила глечика з рук Христя, як угляділа свою матір.

      – Не вернувся?.. Немає? – мов трава суха прошелестіла, спитала Пріська, скривившись. Вона, видно, хотіла плакати, та не змогла; очі її горіли, блищали, і, як вона не лупала набряклими віями, ні одна сльозина не показалася.

      У обід знову Грицько суне.

      – Оце, Господи, з тим дядьком, як розходився! – сказала Христя, углядівши Грицька.

      – Де мати? – спитався той, увійшовши у хату.

      – На печі, – одказала Христя. Пріська так і не вставала з печі.

      – Чого лежиш? Уставай та збирайся в город за чоловіком! – почав він.

      – Чого я за ним піду? Хіба сам не прийде? – простогнала, підводячись, Пріська.

      – Прийде… Дожидай… Діждешся… Змерз! – рвучи слова, додав накінці Грицько.

      Пріську наче хто у бік шпортонув ножем при тому слові; вона кинулась, тріпнулася… та так і закаменіла на місці – хоч би слово яке сказала, хоч би зітхнула! Тільки збожеволілими очима прикро дивилася на Грицька.

      Христя собі глянула на його, подивилася на матір, схопилася за лице руками, притулилася до комина головою…

      – О, мій батечку, мій таточку! – нестямно скрикнула вона, і вся її постать затремтіла.

      У Грицька морозом сипнуло від того Христиного крику; та Грицько не такий, щоб ударяти на сльози: він пройшовся по хаті і знову почав докладати:

      – Оце у волості був… носив подушне… При мені бумага получена, об’явити жінці чи дітям, чи родичам яким, щоб прийшли у місто признавати… Знайшли у снігу замерзлого… Загнибіда, либонь, признав… Так щоб узяли поховати, коли хотять… Там біля його і чоботи нові знайшли і ще щось… З волості хотіли назнарошне за тобою посилати, та я сказав: все рівно буду на тім краї – зайду й скажу.

      Грицько, скінчивши, подивився на Пріську, поглянув на Христю… Пріська мовчала; Христя тужила. Він знову пройшовся по хаті, раз і вдруге; знову глянув на дочку і матір… Ніхто не вгадав би, що його очима світило: чи радість, чи гірка ураза? Лице його якось перекосилося… По хаті носилося Христине лементування.

      – Ви ж чули? – глухо спитався він і, повернувшись, пішов з хати. Слідом за ним, наче докір, вирвавсь нестямний крик Христі і розпався надворі. Грицько, струснувшись, повернув улицею.

      – Ой, лелечко!.. Ой, мамочко!.. – кричала Христя, підходячи до матері. – Що нам тепер, бідним, робити?..

      Вона дивилася на матір своїми заплаканими очима, а мати на неї – сухими, як огонь, палючими.

      – О, горенько наше! о, лишенько тяжке! – тужила, припадаючи до матері, Христя.

      Пріська все божевільно дивилась на неї та тремтіла. А се – наче що з-під землі – тріснуло, писнуло… Страшний охриплий крик вирвався з Прісьчиних грудей і розлився божевільним плачем… Пріська припала до Христі, обхопила її голову руками і страшно-страшно завила.

      – Моя

Скачать книгу