Ефіопія - Сергій Жадан

Скачать книгу

падуть вавилонські стіни, тюремні мури,

      і, йдучи до праці скошеною стернею,

      будуть співати псалми втішені драпокури.

      Ніч відійшла за мости, за темні горби,

      із усім своїм крамом, з казенним своїм покривалом,

      і радість росла, мов лісові гриби,

      над печальним торчком і розчуленим медперсоналом.

      І слово правди здіймало своє крило.

      І здіймало своє крило слово любові.

      І сонце в зеленому небі на захід пливло.

      І тягнулись за сонцем зернові та бобові.

* * *

      Я добре домовився з провідником —

      нормальне місце на верхній полиці,

      і вечір диким вростав часником

      у золото молодої пшениці.

      Без змінного одягу і паспортів,

      червоне вино допиваючи з фляги,

      підтягувались до південних портів

      сезонні робітники та бродяги.

      І в снах, як в озерах, світло пливло,

      щемке від сутінків та спиртного,

      і кожен знаходив своє тепло

      в доках Кейптауна й Порто-Ново.

      І кожен нечутно знімав уві сні

      чорне срібло з жіночих мізинців

      і купував за монети дрібні

      каву і овочі в абісинців.

      І рвався крізь морок усіх перепон,

      крізь дихання субтропічному шторму…

      (Їх брали вночі, блокувавши вагон,

      і викидали на першу платформу…)

      Крізь товщі води, що невпинно несе,

      крізь кригу й вогні океанського тиску…

      (Тягли, вибиваючи з них усе

      про ранні судимості і прописку…)

      Той, хто створив ці сузір’я німі,

      напевне забув про нас із тобою.

      І що нам лишилось? Блукати в пітьмі

      серпневою сушею і водою,

      ходити поміж непевних чудес

      і розглядати серед туману

      запалене піднебіння небес,

      холодні нутрощі океану.

* * *

      Один із них працював на ливарному.

      Інший, молодший, на машинобудівному.

      Вони зустрілись у себе на спальному,

      коли повертались із роботи додому.

      За їхніми робітничими рухами,

      за їхніми словами – короткими й виваженими,

      стояла вулиця з усіма звуками,

      з усіма проблемами, складними й невирішеними.

      Перший сказав: «Страйкуємо, товаришу.

      Цехи наповнені сонячним пилом.

      Паровози на сортувальному

      пахнуть соняшниками та мастилом».

      «Отримає все лише той, хто бореться.

      Нехай відчують тепер різницю.

      Незалежна профспілка на вашому боці», —

      відповів йому другий і потиснув правицю.

      І старший тримав собі у пам’яті,

      стоячи у шкірянці потертій,

      дві ходки – по сто дев’яносто п’ятій

      і двісті дев’яносто четвертій.

      А молодший був у свої дев’ятнадцять

      кращим бійцем у всьому місті

      і щовечора тепер повертався з праці,

      відкинувшись по президентській амністії.

      І

Скачать книгу