LITMIR.BIZ

      В серпні тепло витікає з кварталів

      і мулом одсвічує дно ріки,

      і в темряві безпритульні з вокзалів

      зривають яблук терпкі зірки.

      І в чорних нічліжках вони таємниче,

      знаходячи в цьому умовний знак,

      вивчають печальні дівочі обличчя

      і курять справжній дорослий табак.

      І в їхній чіпкій повільній розмові,

      в їхніх жорстоких дитячих серцях

      стільки злості й стільки любові,

      ніби спокою у мерцях.

      Можливо, колись твердий, ніби гравій,

      час, що між ними зараз трива,

      і з їхніх ламаних біографій

      буде складати нові слова.

      Можливо, невидимі і примарні,

      в тумані, який пливе догори,

      солдатами щойно сформованих армій

      вони ще ставатимуть під прапори,

      і злість, із якою весь час виростали,

      будуть, мов зброю, в руках нести,

      рвучись на карпатські глухі перевали

      й займаючи сірі балканські хребти.

      І найхоробріші в їхніх загонах,

      ті, що похмуро мовчать, ідучи,

      ще будуть вішати на балконах

      ворожок, шулерів і циркачів.

      Ще буде рватися під катеринку

      роз’ятрена дезертирська душа,

      і можна буде купити на ринку

      хліб і набої до калаша.

      І в ночі витишені і серпневі

      зростатимуть часу ламкі хребці,

      і ластівкè літатимуть в небі,

      і риби плаватимуть у ріці.

      Вже кілька днів стояла спека,

      і сонце ховалося між тополями.

      В будинку напроти була аптека,

      де вони купували бинти і знеболювальне.

      Лежали розпечені квартали,

      ніби розсипані монети.

      В помешканні, яке вони винаймали,

      вночі нагрівалися усі предмети.

      Нагрівалися фінки і відмички,

      одяг із запахом нікотину,

      нагрівались бензинові запальнички,

      в яких уже давно не було бензину.

      Темніли повіки її обважнілі,

      і дерева за вікнами відкидали тіні.

      Нагрівались порізи на її сухожиллі,

      нагрівалися кулі у нього в тілі.

      І коли вона торкалася повітря рукою,

      нагрівалося повітря – чорне й прозоре.

      До ранку було тихо, і тиша була такою,

      що чути було, як їм сниться море.

      чорна зоря арештантів висить угорі,

      і стебла трави від нічного туману важкі й вологі,

      і юний торчок дивиться на ліхтарі,

      сидячи третю добу в обласній наркології.

      І

Скачать книгу