Ефіопія - Сергій Жадан

Скачать книгу

дочекавшись від тебе звістки,

      кинула все, що тримала досі,

      ховає дощі глибоко в тілі.

      чуєш, за міддю в її волоссі

      плачуть риболовецькі артілі?

      Тому пливи собі повз пороги,

      повз мерехкі електричні турбіни,

      подалі від своєї тривоги,

      подалі від цієї країни.

      На золоті вогні малярії,

      на стомлений голос діви Марії,

      на обважнілі одеські тумани,

      на теплі від мулу і жиру лимани.

      На скумбрії плавники пурпурові,

      на рвані потоки нічного вітру,

      на вірну смерть від чорної крові,

      чорної крові,

      технічного спирту.

      Тоді проситимеш трохи ласки,

      щоби було не надто жорстоко,

      щоб не забули тобі покласти

      по срібній монеті на кожне око.

      Потім пітьма набіжить звідусюди.

      Потім зірки перестануть снитись.

      А потім і серце змушене буде

      спинитись.

* * *

      Я пам’ятаю голоси,

      станційне плетиво предметів,

      і сутінки, які росли

      поміж пекарень і буфетів.

      І сонце соком із цитрин

      розмащувалось по одежі,

      випалюючись, як бензин,

      ховалось за вокзальні вежі.

      Й відчувши цей прогірклий смак,

      нічні коханки і мисливці

      ділили цукор і табак,

      немов вори на пересилці.

      І підшивав старий торчок

      з шинелі зрізані нашивки,

      і теплі хмари вздовж річок

      пливли на кримські перешийки.

      І озирнувшися нараз

      посеред тиші і огрому,

      я пригадав раптово вас

      і говорив собі самому,

      що в цьому остиганні доль

      усе вирішує випадок,

      що чорна квітка алкоголь

      вам виростає між лопаток,

      що кожного, хто стереже

      в цій тиші потяги товарні,

      по смерті пом’януть лише

      колійники на сортувальній,

      що в мить, коли я відійду

      за бризками нічних припливів,

      вони оглушать пустоту

      сигналами локомотивів,

      і що поштові багажі

      лежатимуть в станційних залах,

      криваві й гострі,

      як ножі,

      як перець,

      як смола на шпалах.

* * *

      Польові командири, чиї серця покриті туманом,

      лише й чекають, щоби туман розтанув.

      Партизан до тих пір вважається партизаном,

      доки є ворог, в тилу б якого він партизанив.

      Ваше довге волосся, яке спадає на лиця,

      ваші чорні берети і ваші рвані мундири

      розвіваються вітром, ніби солодка пшениця,

      по якій лежать сполохані дезертири.

      Але кожної ночі з’являться тінь повстанця

      і кружляє за вікнами, як бойова химера,

      і лежать на дні його шкіряного ранця

      нідерландський тютюн і книжка Аполлінера.

      – Ну що, комполка, гортаєш свій молитовник?

      чекаєш на пошту, аби прийшла скоріше?

      – Та

Скачать книгу