LITMIR.BIZ

Скачать книгу

качки сидять, хочу набити на празник.

      Всі йому, звичайно, вірили, і ніхто не звертав особливої уваги на цю людину з хворобливим блиском в очах. Тільки якийсь солдат зауважив:

      — Тепер, товаришу, дичі бити не можна. Стріляти будете після Петра.

      Кметь запам’ятав це й розпитував ще обережніш.

      До обіду базар так розрісся, що загатив трохи не всю вулицю. Як комашня, метушились люди на великому плацу.

      «От тобі й нема свободної торгівлі», — із зловтіхою подумав Кметь. В кожнім крамарі він тепер бачив свого спільника.

      Півфунта пороху він усе-таки дістав. Решту рішив дістати завтра. А ввечері, коли задзвонили до сповіді, Кметь пішов до церкви.

      Біля дверей він перехрестивсь і побрів у темний куток. Як і кожна випадкова людина, він почував себе серед ікон якось ніяково.

      Збоку хтось погасив свічку, і від неї розлився по церкві сморід. Кметь дивився на бабу, що стояла поперед нього. Вона ретельно молилась і часто била поклони. Потім, коли вийшов священик, Кметь подивився на нього й подумав: «І цей піп буде сповідати мене?» І не вірилось, що саме цей, бо ніяк не в’язалась гладка велетенська попова постать із таїнством сповіді. Кметь замислився.

      — І ви говєть пришлі? — нарешті почув він біля себе хриплий голос.

      Священик стояв біля Кметя і солоденько всміхавсь. Очі йому замаслились, і дрижало гладке підборіддя.

      — Да, батюшка, — ніби прокидаючись, сказав Кметь.

      — Тогда пожалуста! — закивав головою священик, наче дуже був задоволений відповіддю парафіянина.

      Підложивши голову під чорне покривало, Кметь раптом згадав про злочин. Він здригнув, і йому забилось серце. Він навіть подумав, що може щось крикнути і зробити якусь нісенітницю. Голова його ходила ходором.

      Додому він прийшов мало не розбитий. Сонька і сьогодні латала кофту. Але Кметь не тільки не чіпав її, а навіть і не заговорив до неї. На нього несподівано найшла байдужість, і почував він себе безсилим.

      Заснув він скоро і прокинувся, коли вже сонце стояло у вікні, а по стіні бігали сріблясті зайчики.

      «Ну, будемо кінчати», — подумав Кметь і пішов під повітку, де лежав захований порох.

      Надворі було весело й дзвінко. По блакитному полю сунулись сиві розірвані хмари. Якась пташка сіла на стріху й вистукувала: «цвірінь-цвірінь».

      Кметь пішов у куток, де лежала солома, розрив її і дістав відтіля пакунок. «Мало, треба більше», — рішив він і знову ретельно уложив пакунок на попереднє місце.

      У двох церквах дзвонили — одноманітно й невесело.

      Після причастя Кметь ще пішов на базар, але пороху вже дістати не міг (цікаво, коли священик давав йому з ложки вина, його раптом занудило. І потім усе стояв перед ним гладкий попів палець і темно-червоний шматок проскури).

      Цілий день Кметь обмірковував, як йому попасти, на завод, щоб положити зарання пакунок із порохом у тім місці, де намітив (для чого це, саме зарання зробити — він не знав). Проходити через ворота він не рішався, бо можна було зустріти когось із знайомих Цього ж Кметь не хотів.

      Коли

Скачать книгу