LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Жінка стояла біля повітки й лагодила курям сідало.

      Раптом знову бевкнуло. Кметь здригнув.

      Праворуч, на заході, як віск, танули червоні плями. Сонце зайшло. Темніло. У сусідськім дворі завив собака, і від того виття Кметеві заскеміло в грудях. Він підвівся, постояв ще декілька хвилин на ґанку й пішов у хату.

      В кімнаті було темно: жінка, виходячи, не засвітила лампи. Кметь сів на ліжко й мовчки дивився в сіру порожнечу.

      «Ну, й добре: зробив же це хтось із вокзалом? Хтось таємний і близький, хтось мало не рідний йому».

      Згадав Кметь, що йде останній тиждень перед великоднем.

      Гарно. Це дуже гарно. Він не говів і буде вимагати, щоб його одпустили одговітись. А за цей час він підійде з боку левади до нафтового резервуару і…

      Кметь уявив із зловтіхою синову постать, пригадав ного впевнені рухи, і йому стало легше. Він підійшов до вікна й подивився на вулицю. В синіх просторах виступали зорі, повз вікно проходили сірі постаті. Ще вдарили у дзвін.

      «Роздзвонились!» І раптом подумав, що він десять-дванадцять років не був у церкві. І це його неприємно вразило, бо ж про це, безперечно, всі знають, і в першу чергу знає Сонька.

      Він із злістю подумав про жінку: «Чого вона не йде в хату? Чого возиться так довго?» — І голосно вилаявся. Потім одчинив двері й погукав:

      — Доки будеш там? Чуєш?

      — Та йду вже!

      За дві хвилини Сонька увійшла в хату й спитала:

      — А світло чого не горить?

      — А я почім знаю, де в тебе гас стоїть, — буркнув Кметь і знову пішов до ліжка.

      Сонька засвітила каганець і сіла латати кофту. Потім вона подивилась на чоловіка й спитала, скидаючи очі:

      — Чого ж ти не лягаєш?

      Кметь одвернувся до стіни й мовчав.

      — Кажу, чого не лягаєш?

      Кметь і очей не підвів. А Соньці байдуже — шиє.

      І здається Кметеві, що вона й шиє якось образливо, не так, як люди. І вигляд у неї надто вже світлий, бадьорий і життєрадісний. Почував Кметь, що підступає йому щось до горла, і хочеться йому підійти до Соньки і вдарити її.

      Під полом зацокотів цвіркун. В кімнаті стало ще тихше. Лише розмірене жінчине дихання тривожило сірий, півтемний спокій. Зрідка за вікном шумів тротуар.

      …Отже, він обов’язково її вдарить. Це буде так несподівано, це так приголомшить Соньку! І справді, за дев’ятнадцять років він навіть не замірявся на неї. Кметь подивився на жінку і глухо промовив:

      — Що ти робиш?

      — А твоє яке діло? — спокійно сказала Сонька.

      — Таке діло, що люди до свят готовляться, а ти з єрундою розважаєшся.

      — Що з тобою? — здивувалась та. — Чого тобі треба?

      — А того треба, що в людей свято пройде святом, а в нас і на перший день черствим хлібом давитись прийдеться.

      Жінка нічого не розуміє.

      — Відкіля це ти взяв? Я ж одержала святкову пайку.

      — Одержала! — кинув іронічно Кметь. — Цим нагодуєш!

      Сонька рішуче не може зрозуміти, чого від неї хоче чоловік. Рухи їй нетерплячі, очі заблищали.

Скачать книгу