Повісті й оповідання (1923 - 1927) - Хвильовий Микола

Скачать книгу

      Але всюди відчувалась велика сила пориву, що причаївся в цій залізній мовчанці. Здавалось, що не встигне засвистіти ремінь, як тут знову забушує вогняне море й вийдуть із берегів залізні океани, як побідний потоп.

      Як тать, скрадався Кметь до резервуара. Раптом десь близько почувся кашель. Кметь здригнув і притьма кинувся за піч… Але вже було пізно — перед ним стояв Кирпань.

      — Це ж ти чого тут, куме, шаландаєшся? — спитав той.

      — Як чого? Додому йду! — удаючи з себе спокійного, відповів Кметь.

      — Хіба ж сюди додому? — сказав Кирпань. — Та ти ж нібито й говієш сьогодні?

      Кметь розгубивсь. Він подивився на Кирпаня й ясно побачив на нім хитреньку усмішку.

      — Знаю, як це «додому», — казав далі той. — Хіба ж таки я не кум тобі? Га? Чого ти ховаєшся?

      — Як ховаюся? — спитав Кметь і зблід.

      — Слухай, куме! Невже ти думаєш, що я промовлюсь де? Своя ж людина, не чужа.

      Далі терпіти не можна було. Кметь інстинктивно схопився рукою за пазуху, де лежав порох, і гарячили очима дивився на Кирпаня. Ще один-два моменти, і він кинувся б на нього.

      Але Кирпань його попередив.

      — Я ж знаю, за чим ти прийшов, братіку, — сказав він. — Я й сам шукаю чогось підходящого. Що ж зробиш: не вкрадеш — не проживеш.

      У Кметя зразу відлягло від серця: он про що він каже!

      — Не можна, братіку, ніяк не можна прожити, — казав далі Кирпань. — Те, друге продаси — от і жив чоловік. Без свободної торговлі ніяк не можна.

      Кметь добре знав, що Кирпань на самогон переводить державне залізо, і в іншій обстановці, напевне, полаявся б із ним, але зараз було не до цього, і більше того: він навіть зрадів, що Кирпань має таку вдачу.

      — Да, — сказав він із полегкістю. — Я теж хочу дещо підхопити, може, на базарі продам.

      — Що ж робити, — виправдувався Кирпань, — все одно наше, народне.

      Кметь мовчав. Він уже думав, як би скоріш розійтись із «кумом», інакше йому сьогодні нічого не пощастить зробити.

      Знаючи Кирпаневу звичку — не відходити від людини, не попрохавши в неї на цигарку, — Кметь вийняв зараня кисет і подав його.

      — Кури!

      — За це спасибі. Оченно благодарствую. Люблю покурити, — і весь Кирпань лакейськи зігнувсь. Тоді в цех залетіла птиця, покружляла з півхвилини і зникла. Десь цокотіли молотки: почала роботу нічна зміна.

      — Оченно благодарствую, — знову сказав Кирпань, подаючи кисет.

      — Кури на здоров’я!

      — Ну, а тепер, мабуть, розійдемось: так краще буде.

      — Добре, іди, — сказав Кметь, що давно вже чекав цього. — Я ще тут подивлюсь.

      Кирпань ступив два кроки вперед і раптом повернувся:

      — Да, я забув спитати тебе, братіку: ти, бува, не посварився із жінкою?

      Кметь здивовано подивився на Кирпаня:

      — Відкіля це ти взяв?

      — Ха, ха, — солоденько всміхнувся той. — Це мені вже звісно. Бачив, як учора в ячейку йшла. Думаю, що це з нею — чи не сказилася? А потім догадався: напевне, з чоловіком посварилась.

Скачать книгу