ТОП просматриваемых книг сайта:
Повісті й оповідання (1923 - 1927). Хвильовий Микола
Читать онлайн.Название Повісті й оповідання (1923 - 1927)
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Хвильовий Микола
Жанр Зарубежная классика
Издательство Public Domain
— Зараз дістану!
— Ні, я здоровкаюсь, — сказав Кирпань, — ходім, братіку, до тебе!
— Ага, — зрозумів Кметь і взяв його руку. Потім спитав: — До мене? Чого?… А я до тебе прийшов!
— Ні, краще до тебе підемо. Не можу я з цими сволочами жити. Нема вже терпіння, — і Кирпань покривив обличчя.
Тоді вийшла Кирпанева жінка. Вона була бліда, похмура, і хустка злізла їй з голови. І тому, що весь одяг її був з різнокольорових латок, здавалось, вона наділа комедіантське вбрання.
— Хай заходить чоловік! — одразу накинулась вона на Кирпаня. — Ти скоро всіх гарних людей одіб’єш від нашої хати. — І звернулась до Кметя: — Заходьте, пожалуста.
Кметь хоч і знав, що Кирпань не б’є вже свою дружину, але він ніяк не уявляв її такою. Останній раз вона мала саме такий вигляд, який зараз має Кирпань. Кирпань не сперечався, ще більше погорбився й заговорив улесливо:
— Та й у самім ділі, заходь, куме!
— І ти йди, — суворо накинулась на Кирпаня жінка. — Нічого шлятись, все одно прогулюєш дні.
Кирпань побіг уперед, за ним пішли в хату Кметь і жінка. В кімнаті було брудно. Через невеличкі вікна ледве проточувалось світло. На пічці й підлозі плазували маленькі діти. Старша, десятилітня дівчинка, прокачувала на столі скатертину. Від пічки йшов дух печеного тіста. В колисці лежало дитинча й хникало. Ще пахло пелюшками.
Кметь зняв капелюха й сів біля столу.
— От подивіться на нього, — говорила Кирпанева жінка. — Добрі люди роблять, стараються, як би сім’ю прогодувати, а він (і вона кивнула головою на Кирпаня) тільки й знає, що прогули робить… Ну, скажи ж: чого ти не пішов сьогодні на завод?
— Не всім же й робити, — невміло виправдувався Кирпань. — От і кум не працює сьогодні. Жінка похитала головою:
— І совісти в тебе немає? Кум говіють, а ти самогонку жреш. Совість у тебе собача!
Кметь пересів на другий стілець, він почував себе ніяково.
— Ну, ви чесний, роботящий чоловік, — звернулась жінка до Кметя. — Ну, скажіть хоч ви мені, хіба ж то діло, що він мудрує? Я, каже, дурно не хочу робити, хай мені жалування дадуть, як слід. Та невже ж я від його гулянок більш дістаю? Я, каже, краще поспекулянчу. А де ж воно дівається те, чим похваляється він? Отак і вилітає, як приходить. Сьогодні з приятелями пропив, а завтра в карти прогуляє.
Кирпань вдавав із себе байдужого, але жінка, очевидячки, його допікала, і він раз у раз підводився з місця.
— А я все-таки на тому стою, що нам не рощот покинути моє діло, — казав він тоном комерційної людини, яка й сама не певна того, що вона діло каже: — треба пожаліти дітей. Інакше всі передохнуть.
— Не рощот! — скипіла жінка. —Діти передохнуть! І вродиться ж така людина! Та ти ж дітям від своєї торгівлі й бублика не дав! Він дітей жаліє… Щоб тебе так чека пожаліла, як ти їх жалієш! Ви, прокляті супостати, все молоде покоління поморите. Нема у вас совісти, анцихристи!
Кметь слухав Кирпаневу жінку й відчував, як до його обличчя підступає гаряча кров. Він дивився на підлогу,