LITMIR.BIZ

Скачать книгу

i з жагою промовила…

      …Те, що вона промовила, здавила тиша.

      …I тиша запахла сосною.

      Марiя подивилась на чорне обличчя й зрозумiла.

      Пiдiйшла до свiчки, погасила її й вийшла на повiтря. Побрела по станицi, в степ на схiд.

      Скоро заметушилось повiтря, з моря джигiтували солонi вiтри.

      В синiй ночi не було видно, як летiли гори.

      Тiльки сивий Ельбрус велетнем маячiв праворуч.

      Марiя йшла на схiд.

      Кавказ мовчав у гiрськiй задумi.

      На далекiй цегельнi скликали нiчну змiну:

      – Гу-у!

      ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА

      I

      Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.

      Осiло.

      Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п’є чай з блискучого самовара.

      Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:

      – Ш-ш!

      I зимою: – Ш-ш!

      I лiтом: – Ш-ш!

      I восени: – Ш-ш!

      Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клiтцi.

      …Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон, зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.

      …Все йде, все минає й вiдходить, не вертається, а обиватель знову намагається впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного життя.

      Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чує обиватель – блукає мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.

      I каже вiн, зiдхаючи:

      – Да, шерочко.

      …Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти до манастиря – Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя Чумака.

      Мрiйник загинув в iмлисту київську нiч, а маленька комуна й досi живе в повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.

      II

      Бiля ворiт написано: «В сєм домє прожiваєт дворянiн Гараєм».

      …А коли на бруку дiтвора здiймає гамiр, молодий поет Андрiй (Андре) деклямує з Чумака:

      Безнадiйно. Є надiя: ось, на цьому бруку.

      Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.

      Бiля комуни проходять i тiнi минулого – черницi чорнi (тепер живуть невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).

      Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.

      Iнодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спадає гаптований серпанок.

      …До Андрiя пiдходить Варвара й оповiдає про яму – недалеко яма, куди черницi скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.

      Пiдходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).

      Валентина заїкається до Варвари:

      – Ви пппрро це вже ка-а-зали.

      А Варвара буркотить:

      – Ну й казала, i ще скажу. Забула, значить.

      Андрiй наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову.

      Отже, в комунi живуть ще такi особи: I/ Iван Iванов, 2/ Же, З/ Мура (останнi двi – Бобчинський i Добчинський: зрiст), 4/ Йосип Гордiєнко – безпартiйний (i Андрiй безпартiйний). Здається, всi.

      Проте забув: коли теплiнь, а в манастирськiм

Скачать книгу