Сині етюди - Хвильовий Микола

Скачать книгу

«сьогоднi»? Як легко було писати картину на тему «повстання».

      Стефан сказав:

      – Ясно. Героїчнi буднi важче написати, нiж героїчне свято.

      Веронiка сказала:

      – Демо! Ти митець революцiї, а от «сьогоднi» ти й не напишеш, тому що «сьогоднi» є зовсiм не те, що каже Стефан. Не героїчнi буднi, а героїчне терпiння. Зрозумiєш – напишеш.

      Стефан сказав:

      – Це патетика. Це твої босi ноги в калошах, Веронiко!

      – Може.

      …Розмову кинули – увiйшов дядя Варфоломiй. Вiн прийшов з Донецького вокзалу, з синього шуму. Вiн остаточно був радий, що нарештi й Веронiка тут, бо завтра якраз iде потяг на закинуту станцiю. Дядя Варфоломiй був певний, що Стефан умовить Веронiку, i вiн жартував.

      …Дядя Варфоломiй говорив:

      – Послухайте старого. Треба їхати. Боятись нiчого: у нас все «благонадьожно». Бiльше. Скажу по щиростi – матерiялiзм. Як у свiй час носили винниченкiвськi сорочки, так тепер наше глухе мiсто поринуло в матерiялiзмi. Якась пошесть. Пiдеш у гiмназiю – матерiялiзм. Пiдеш у просвiту – матерiялiзм. Навiть в автокефалiї про матерiялiзм чуєш, словом, цiлком «благонадьожно»… А наша, так сказать, генерацiя старих зубрiв, що ведуть свою родословну вiд Грушевських, Петлюр та iнших – цих, знаєте, елегантних панiв та паничок з орiєнтацiєю на першу паризьку моду, цих скоро не буде. Де дiнуться – Бог його знає. Напевне тiльки це: незабаром станем iхтiозаврами, матерiялом для археологiв… Їдемо, Веронiко – цiлком «благонадьожно».

      I тут же дядя Варфоломiй подумав про курочок: «Гарно б завести!.. I вся ця суєта житейська… Охо-хо!» Позiхнув i ретельно перехрестив уста.

      Тодi Веронiка сказала:

      – Демо, сюди не заходила Христина?

      – Нi.

      – Ну, так менi треба йти. Сьогоднi на Поярних Посьолках спектакль.

      Дядя Варфоломiй скинувся; щось закричав, заверещав.

      Веронiка мовчала. Дядя Варфоломiй покликав у сiни Стефана. Як же так? Завтра ж потяг! I рiшили йти з нею.

      …Вийшли всi на ганок. Небо вiдходило в даль. Зорi творили нечувану загiрну симфонiю. Пiшли до рiки. Дядя Варфоломiй проводив до берега, останнi – з Веронiкою на спектакль. Коли виходили за город, дядя Варфоломiй, що йшов позаду всiх, покликав Стефана. Розмахував руками, хвилювався.

      …З города сунулись вози. Перекликались у вогкiй веснянiй iмлi. На сходi стояла чiтка зоря. Пахло (Дема казав) цедрою з лимона. В далинi густо розкиданi були заводськi огнi. Дема творив сентименти:

      – Це не вiд Луки, а вiд повстання. З нього одна глава на мотив: «гей, долиною, гей, широкою козаки йдуть». I це тому, що я чую далекий тупiт фантастичних коней. Тому, що положила на моє серце головку малюсенька дiвчинка, i. я бачу народження нового життя.

      …Веронiка мовчала.

      Тодi промовив Стефан:

      – Веронiко, тобi холодно в калошах. Ти хоч би чулки надiла.

      Близько пiдiйшла, подивилась в очi й тихо, але чiтко й суворо сказала:

      – Брате, не глузуй. Я з тобою не буду стрiчатись.

      Стефан подумав i кинув:

      – Добре. Але скажи менi: ти чула що-небудь про аристократизм духа?

      Веронiка сказала:

      – Чула.

      …Пiдiйшов Дема.

      – Про що ви говорите?

      Стефан:

      – Про цiнностi:

Скачать книгу