LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Десь викрикують щiтники й бiжить гул за вигiн, де стоять забитi панськi будiвлi.

      – Люди добрi, пiзнавайте своє добро.

      …Але не бачите Савко, що за ним стежать солончани; злосливо, лукаво дивляться на нього. А коли повертається до них, вони показують йому спину, а по спинi бiсового батька пiзнаєш.

      Рудий мiлiцiонер виблискує червоним носом, i вiд нього далеко несеться дух самогону.

      Iще з годину походили – нiхто не признає…

      – Що за напасть!

      Пiшли у волосну Раду, зложили солончанське шмаття бiля шафи.

      …В Радi повно народу.

      Зайшло декiлька чоловiка в кiмнату голови:

      – Не так ви робите, Савка, не слiд його виносити на базар.

      – Чому це?

      Пiдiйшов до Савка Онищенко, з комнезаму, на вухо каже:

      – Тут вони.

      – Хто це?

      – Та солончани ж, голохвастiвцi.

      Вдарив себе Савко по потилицi:

      – Так он воно чого нiхто не визнає!

      Покликав рудого мiлiцiонера:

      – Зараз збери хлопцiв, треба оточити, голохвастiвцi тут.

      Похитав головою рудий:

      – Де там їх тепер найдеш… Давайте, мабуть, удвох.

      Нiколи Савковi базiкати, схопив гвинтiвку й побiг. Ходить повз гончарiв, нiби горщики уважно розглядає, а сам оком уп’явся в натовп.

      Грає сонце в горщиках, i весело виблискують тори гончарського добра.

      А голохвастiвцi, мабуть, запримiтили щось недобре – до коней пiшли.

      Нарештi Савко побачив їх. Кинувся у натовп.

      Але вже було пiзно: тiльки пил закурив до вiтрякiв, що на полтавський лiс.

      – Гай, держи!

      Савко нацiлився й вистрiлив.

      Галас! Галас! Галас!

      Але голохвастiвськi конi зникли вже за вiтряками.

      Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого мiлiцiонера – й гайда за солончанами.

      …Затривожився базар, гончарi заходились складати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люди до дворiв.

      Тiльки щiтники уважно розглядали свiй крам у скриньках i ще закликали до себе наляканий нарiд.

      Десь кричала перекупка:

      – Куди ти потягнув, харцизяко! Людоньки добрi, держiть злодiя!

      IV

      …Темна наша батькiвщина. Розбiглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обнiжках своїх золотих ланiв. Блукає вона за вiтряками й нiяк не найде веселого шляху.

      …Болить наше мiльйонове серце, i хочемо запалити їй груди своїм комунiстичним сяйвом… Темна наша батькiвщина…

      …Змиленi конi зупинилися на узлiссi. Сказав Савко:

      – Втекли!

      В рудого мiлiцiонера од скаженого бiгу нiс був. мов та цибуля.

      Втирав хусткою пiт.

      – Повернемо, мабуть, додому, чи що?

      – Нi! Гайда на Солонський Яр.

      – Та чого ж ми поїдемо?

      – А того, що треба видивитись, осточортiли вже.

      Рудий казав, що небезпечно удвох в таке кубло телiпатися. Але Савко був упертий.

      Поїхали. За пiвверстви зупинились, позлазили з коней i з гущавини оглядали Солонський Яр. Савко сподiвався, що бiля дворiв буде метушня, але по вуличках нiкого

Скачать книгу