Повість про санаторійну зону - Хвильовий Микола

Скачать книгу

ночі він часто спостерігав що дівчину в стосах книжок. І в цей момент він відчув якусь спорідненість із нею і, добре знаючи собі ціну, він подумав із любов’ю: «Дон Квізадо!».

      Але тут же анарх почув ізбоку метранпажів голос. Той, очевидно, давно вже стояв позаду їх. Ця миша без хвоста (як казали хворі), цей Карно нахабно подивився на анарха, подав уперед своє гостреньке обличчя й спитав із відтінком гаркавого сарказму:

      — А дозвольте взнати: з якої це оперетки? Єсть різні оперетки. Наприклад, «Вєсьолая вдова».

      — Це ви до мене? — спитала сестра Катря.

      — До вас, баришня, — кинув Карно.

      Сестра Катря засміялась: хіба ж вона баришня? Це ж помилка: вона тільки дівчина. І сказала метранпажеві, що вона трохи цікавиться філософією. Словом, треба пізнати природу людини. Це, безперечно, щільно прилягає й до марксизму. Але це ні в якому разі не вульгарний.

      Потім сестра Катря, маючи на увазі, що говорить із «примітивною особою», з’ясувала ще й так:

      — Ну, це, припустимо, як і між робітництвом буває: єсть свої «ізобрєтателі». Ви мене розумієте?

      Коли сестра Катря говорила, анархові було ніяково: вона мов дитина. Але, зиркнувши на Карно, він раптом пізнав до нього почуття ворожнечі.

      Проте він нічого не сказав і підвівся. За ним — і сестра Катря. Підійшовши до веранди, анарх інстинктивно, почуваючи на собі погляд, повернувся і зустрівся очима з Карно. Метранпаж стояв на тім же місці й криво всміхався.

      ІІІ

      Не встигла сестра Катря зійти на веранду, як її хтось покликав із їдальні.

      — Я все-таки не гублю надії ще поговорити з вами, — сказала вона й зникла за дверима.

      Анарх сів за стіл і став переглядати газету.

      За другим столом сиділа Унікум і родина однієї худорлявої хворої.

      — Як живемо? — сказала Унікум. — На зоні все автоматично робиться.

      — А все-таки?

      Унікум зітхнула, ніби їй і справді не хотілось говорити.

      — Ну, коли ви так настоюєте, — почала вона, — то слухайте. О восьмій годині дзвоник, потім сніданок, другий сніданок, обід, чай, вечеря. Між ними лежанки, з яких одна — мертва. В години лежанок завше непорозуміння з сестрами. Як бачите, без цього не можна: один хворий — недисциплінований, другий — просто випадково не дотримується режиму. Наприклад, на мертвій лежанці замість того, щоб лежати колодою: дехто зривається й кудись уходить… А то з куріями нелади, бо ж режим не дозволяє вживати тютюну.

      — Хіба? — чомусь здивувалась родина.

      — Так! — казала далі Унікум. — Ну, а в неділю бредуть на терези важитись.

      — Важитись?

      Анарх підвів очі й подивився на групу за другим столом.

      — А що, як би ви підвелись! — говорила родина худорлявої хворої, звертаючись до Унікум.

      — Для чого це?

      — Та ну-бо не соромтесь!

      Нарешті, Унікум зрозуміла, в чому справа, і підвелася. Тоді родина сказала:

      — Ах, який у вас торс… прелість!…

Скачать книгу