Повість про санаторійну зону - Хвильовий Микола

Скачать книгу

(на це «між нами кажучи» метранпаж зробив декілька наголосів) — не тими, кому слід забирати, — він революційним шляхом хоче виправити деякі дрібненькі хиби «нашого» апарату.

      Дзвонили до губздраву. Не було начальника: буде ввечері. Метранпаж чекав.

      — Коли хочеш — це мені подобається, — сказала Майя, — бо це справжня упертість.

      — Упертість — то так, але подивіться на анарха, — говорила на дальній койці Унікум. — Це ж цілі океани іронії, цілі таємниці анархістської мудрості. Як же: республіка покинула метранпажів!

      Унікум і тепер ніхто не відповідав.

      Падало сонце. Нечутно гриміло за рікою нагартованим за день жовтожаром. Ухнув сич…

      Анарх раптом згадав тихий негарний смішок. Він подивився на Майю й коротко кинув:

      — От!

      — Що от? — суворо, міняючи тон, спитала та. — Особливого нічого не бачу.

      Вона розуміє, куди закидає він, і вона цинічно заявляє, що її не тільки радує, але й злить метранпажева впертість. Майя добре знає життя й знає таких плебеїв, котрі тільки-но й корисні, що своєю товстозадою під боком. Ця ж, остання, продає на бульварі бублики (мухи загадили) або гнилі вишні: на фунт півфунта хвостиків — і плює на все і вся.

      — Але це ж ти про дружину? — вставив анарх.

      — Знаємо! — грубо кинула Майя. — Знаємо, що таке вплив оточення!

      Він не сперечався, він навіть був незадоволений, що, не стримавши себе, необережно кинув це «от». Він знав: спогади про цю невеличку сутичку з Майєю будуть тримати його в поганому настрої декілька днів… І, власне, навіщо це робити? Коли він незадоволений з санаторійної публіки і вважає, що їй не місце тут, коли він так уже симпатизує опозиції, то, по-перше, чому анарх тут живе? По-друге, і сам він недалеко одійшов від Унікум, припустимо.

      — Нє! Зрозумійте, — говорила десь Унікум. — При чому тут ми?

      — Е, на злодію шапка горить, — викрикнув хтось. — Плебеї все розуміють. Пора б на викиньштейн! Пора б дати місця метранпажам.

      — Махаївщина! — і Унікум удавано позіхнула.

      Перекидались фразами, мов фліртували: гостро. Анарх подивився на клумбу: до метранпажа підійшла сестра.

      Тоді заворушилася зона. Кожне навіть нікчемне явище зустрічали тут із хвилюванням, із сваркою. Хтось сказав, що метранпажа беруть у санаторій, і полетіла чутка по койках.

      Одна рудоволоса дама скочила з ліжка й запитала:

      — Ви не бачили, який він?… Дуже старий?…

      — Так що метранпажі не котячої породи! — вульгарно відрубали плебеї. — «Пуговки не вкрутиш!».

      — Галдіть! — і дама сплюнула.

      Але шум не стихав.

      …І тоді ж рішили, що перший метранпажів учинок був досить оригінальний. Ця нова особа, безперечно, буде розвагою на протязі кількох санаторійних буднів. Від метранпажа чекали нових трюків.

      Вже світлові тіні пали на яблуні, і яблуні стояли тихо, нерухомо. Пухові сплески повисли над рікою: грали верховоди. Від кошари запахло дальнім гноєм.

      — Тям! Тям! Тям! — прозвучало біля центрального будинку.

      Розбитим черепком

Скачать книгу