LITMIR.BIZ

Скачать книгу

«Тьху, тьху, яке погане», щоб не зіврочити Соломчину доцю.

      – Дівка, – звістила весело і трохи стомлено Рипина породіллі, виснаженій довгими пологами, те, що Соломія і сама знала.

      На четвертий день після народин, як і годилося, батько Антін пішов до батюшки, отця Андронія, домовлятися про ім’я новонародженої та день хрестин. Споконвіку давали ім’я за святцями, за тим святим, преподобним чи ще кимось, на чий день припадали народини. Правда, в останні роки все менше дотримували суворих приписів-канонів та й з отцем Андронієм за пляшчину чи гинший хабарчик мона було домовитися, те добре загорянці знали.

      Соломія, котра вже й на ноги звелася, і почувалася добре, більше того, перебувала на сьомому небі од щастя, дивлячись на своє маленьке диво, що смішно плямкало, притуляючись до теплих маминих грудей. Навіть пронизливий, з невеличкою хрипотинкою крик манюпуньої крихітки (а втім, дочка вродилася нічогенька) звучав для матері як прекрасна музика.

      До кошика вклала чималий шмат сала, кільце домашньої ковбаски, два десятки яєць, банку зі смальцем, десяток рум’янощоких яблук й свіжозарубану курку. Ну й, звісно, поставила блєшку монопольки, «вудки виборової».

      – Марією, скажи, назвати хочемо, чуєш, Марією, – напучувала Соломія. – Ни забудь.

      – Та чом би я мав забути, – вдавано нахмурився Антін. – Ну, я пуйшов.

      – Буде щось там впиратися батюшка, то напомни, що позавтра[9] Друга Пречиста,[10] Маріїн день.

      День, що передував Другій Пречистій, був нічим не примітним осіннім днем. Сірим і захмареним. Сонце возсіяло для отця Андронія, коли гість ступив до священикової хати, що тулилася до дзвіниці біля дерев’яної, ще з сімнадцятого століття, церковки. Отець Андроній знав про аж двоє уродин, що трапилися цими днями в селі, й чекав приходу батьків, бо щось довго в парафії не було хрестин. А що йому хотілося випити та й матушка за доброї оказії пішла попліткувати аж на другий кінець села, то дари добросердних і таки богобоязливих парафіян частково опинилися на столі. Не найбагатший, але й не бідний сельчанин, котрий завітав до господи, годився за компаньйона, а отець Андроній любив побалакати, коли вип’є. Та перш, ніж сісти за стіл, батюшка дістав святки й сказав, що зара подивиться, день якої святої чи великомучениці на п’ятнадцяте чи, по-православному, на друге сентября припадає. А погортавши книжницю, прорік, що цей день – то є день преподобної Руфини, то так і належить новорождену назвати. Руфиною.

      – Руфиною? – Антін не на жарт злякався, аж всередині похололо. – Змилуйтесь, батюшко. То ж якесь жидівське ім’я.

      – Жидівське, кажеш? – отець Андроній примружив око, а потім значливо підняв вказівного пальця. – У Христа нема ані елліна, ні єврея, а є паства Божа. Отак-то, сину мій.

      «Як же я Соломії скажу?» – подумав Антін, а вголос мовив:

      – А ни мона якось по-інакшому?

      – По-інакшому? – Око батюшки прискалилось, а затим подивилося пильно-зважуюче. – Василисою або Домною мона. Бо їх, великомучениць, день якраз випадає після Руфини.

      – Домною?

Скачать книгу