Українська драматургія. Золота збiрка - Иван Котляревский

Скачать книгу

чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!

      Уляна (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.

Явление пятое

      Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

      Стецько. Оце ж увечерi і старостiв пришлемо. Чи присилать?

      Уляна. А як же? присилай, присилай. (В сторону.) Побачиш, якого облизня пiньмають.

      Стецько. А пiч колупатимеш?

      Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами.)

      Стецько (оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

      Уляна. Затим, що я тебе шаную (тихо), – як ту собаку рудую!

      Олексий (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi! Послухаю, що дальш буде.

      Стецько. Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.

      Уляна. Ти знаєш, а я не знаю.

      Стецько. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?

      Уляна. Та не знаю. Ну тебе зовсiм.

      Стецько (смеясь). Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется.) Напечемо коржiв, зомнемо маку, та намiшаємо з медом, та й посiдаємо, та й їстимемо. I не мудро, скажеш? (Увидя у нее шелковый платок.) А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то?

      Уляна. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо.) Твоїй пицi вона i пристала.

      Стецько. А ке сюди, я примiряю.

      Уляна. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi не потовпишся.

      Стецько. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити?

      Уляна. Змию, змию (тихо), що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому! прожену його вiдсiля та й втечу додому. (Ему.) А приголублю ось так: ось ходи сюди. (Протягивает к нему руки, а он, разнежась и охорашиваясь, хочет подойти к ней.)

      Олексий (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай тобi Бог помага!

      Уляна (обрадовавшись, бросается к нему). А, мiй Олексiєчку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок бажала.

      Олексий (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що i прийшов, не чув би об своїм нещастi.

      Уляна (испугавшись). Ох, менi лихо! А що там за нещастя?

      Олексий. Тобi лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на свiтi! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!

      Стецько (важно). Спасибi.

      Олексий. Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш?

      Стецько. Пришлемо.

      Олексий. Боже ж вам помагай! (Медленно идет.)

      Стецько. Спасибi.

      Олексий (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!

      Стецько. Iди здоров!

      Уляна (в сторону). О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та й сердиться i утiка, коли менi свiт не милий. Як би його зупинити? (Громко.) Олексiю!

      Олексий (в сторону). Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не слышит и все идет.)

      Уляна. Олексiю-бо!

      Олексий

Скачать книгу