LITMIR.BIZ

Скачать книгу

його сина, коли знаєш.

      Уляна. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм дурний!

      Одарка. Дурний! – Так багатий.

      Уляна. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.

      Одарка. Глузду нема, так багатий.

      Уляна. Як i по нашiй вулицi йде, то малi дiти з нього смiються.

      Одарка. Нехай смiються, а вiн собi багатий.

      Уляна. А як прийшов раз до нас на Оснiв’янську мойку, так там такий з нього регiт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе усi люди повимирали.

      Одарка. Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи усякої худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на свiтi луччого щастя, як з дурнем жити! Вiн тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч i налає, так тiльки крикни на нього, то вiн i замовче. Куди схочеш, пiдеш; як задумаєш, так i худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобi воленьки; нi погуляти, нi в хорошi походити. А сварка, а лайка, а бiйка!.. Ось i мiй п’яниця: що з нього, що вiн не дурний? Коли б пак одурiв, то я б зрадувалась.

      Уляна. Та вже, мамо, що хочете, кажiте, а я за того дурня, за того бецмана не пiду та й не пiду.

      Одарка. Нiчого вередувати. За такого багатого не пiдеш, так кого ще тобi треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе i содержати? Бач, батько п’яниця непросипенний; я своїми бубликами тiльки вас i содержу, та вже i в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годувати?

      Уляна. Чим я тобi, мамо, у тягiсть? Лiтом на мойцi – слава тобi, господи, – скiльки заробляю? А зимою пряду; та й зiбрала чимало: повнiсiнька скриня на колесах. Коли ж я стiльки у дiвоцтвi зiбрала, то можу себе i содержувати, i зодягати i без мужика-дурня.

      Одарка. Те-таки, що зiбрала, то гаразд, а що за багатим мужиком бiльш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Iди за Стецька, даром що дурний. Бач, нiхто не трапляється. За кого ж тебе i вiддати? Де тi люди?

      Уляна (застенчиво). Мамо!.. Я б вам… щось сказала…

      Одарка. Ану, кажи.

      Уляна. Адже ви знаєте Олексiя?

      Одарка. Якого се?

      Уляна (смелее). Коваля. Ось чи впам’ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплiю зробив?

      Одарка (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль? Знаю. А що? Чи не дума вiн?

      Уляна (стыдливо). Атож!

      Одарка. Нехай собi i у головi не доклада. Чи можна, щоб я за нього вiддала? Хiба вiн тобi казав?

      Уляна. Еге!

      Одарка. А ти що? А ти йому i не плюнула межи очi?

      Уляна. От так пак! А за що?

      Одарка. Щоб не сiкався за нерiвню. Чи не думаєш ти за нього?

      Уляна. Атож!

      Одарка. Та що се ти узяла у голову? Чи вiн же тобi рiвня? Правда, вiн парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля, протiв мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!

      Уляна. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрi, про них усюди така чутка iде.

      Одарка. Та хоч вони i добрi, та пани! Як-таки се можна, щоб тобi з волi та у неволю; була казенна, та пiдеш у пiдданство; була городянка, та станеш селянкою!

      Уляна. Де б я нi

Скачать книгу