LITMIR.BIZ

Скачать книгу

з нашим острівцем. – Емма підвелася, знімаючи великий капелюх. – Мабуть, ми більше ніколи його не побачимо.

      – Прощавай, острове, – сказав Г’ю. – Ти був добрим до нас.

      Горацій поклав весло і помахав.

      – Прощавай, будинку. Я сумуватиму за всіма твоїми кімнатами й садом, та найдужче – за своїм ліжком.

      – Бувай, контуре, – зашморгала носом Оливка. – Дякуємо, що беріг нас усі ці роки.

      – Хороші роки, – уточнила Бронвін. – Найкращі в моєму житті.

      Я теж мовчки попрощався з місцем, яке змінило мене назавжди, місцем, що краще за будь-який цвинтар берегтиме пам’ять (і загадку) мого діда. Вони були нерозривно пов’язані, дідусь і цей острів, і мені хотілося б знати: тепер, коли обидва безслідно щезли, чи зумію я до кінця збагнути, що зі мною трапилося, ким я став, на кого перетворювався. На острів я приїхав, щоб розгадати загадку свого дідуся, а відкрив свою власну. Дивитися на те, як зникає Кернгольм, було наче споглядати, як тоне в темних хвилях єдиний ключ до тієї загадки.

      А тоді острів просто щез, поглинений горою туману.

      Неначе й не існував ніколи.

* * *

      Невдовзі туман дістався й до нас. Мало-помалу виявилося, що ми пливемо наосліп: материкова лінія стала розмитою, а сонце зблякло до білого ореолу; ми кружляли у вирі течії, доки втратили будь-яке відчуття напрямку. Зрештою зупинилися, поклали весла й чекали повного штилю в надії, що туман розсіється. Просуватися далі навпомацки не мало сенсу.

      – Мені це не подобається, – сказала Бронвін. – Якщо надто довго чекати, настане ніч, і в нас виникнуть гірші проблеми, ніж погана погода.

      Зненацька погода ніби почула Бронвін і вирішила вказати нам наше місце – стати дуже поганою. Знявся сильний вітер, і за лічені хвилини світ навколо нас цілковито перемінився. Поверхнею моря побігли спінені хвилі. Вони билися об наші шкаралупки й перевалювали за борт. Під ногами вже хлюпотіла холодна вода. Пішов дощ, твердючими маленькими кульками забарабанив по шкірі. Невдовзі нас жбурляло, як гумові іграшки у ванні.

      – Розвертаймось у напрямку хвиль! – закричала Бронвін, розтинаючи воду веслами. – Якщо вони вдарять нас у борт, ми точно перевернемося!

      Але більшість із нас були надто змучені веслуванням у штиль, щоб змагатися з бурхливою стихією, а решта були надто налякані, щоб навіть простягнути руку до весел, натомість ми вхопилися за краї човнів і відчайдушно трималися.

      Назустріч нам сунула стіна води. Ми підіймалися на гребінь величезної хвилі, й човники під нами стали майже сторч. Емма вчепилася в мене, а я – у кочет. Г’ю позаду нас міцно обійняв руками сидіння. Мов пасажири американських гірок, ми опинилися на вершечку хвилі. Шлунок пішов мені у п’яти. Ще секунда, і човен помчав протилежним боком хвилі вниз, і все, що було в ньому не прибитого гвіздками (Еммина карта, торба Г’ю, червона валіза на коліщатах, яку я привіз із собою з Флориди),

Скачать книгу