LITMIR.BIZ

      «Господи, благослови тітоньку Сюзі. Бо вона таки має серце».

      – Ти диви. А я й не знала, що твій дід був любителем книжки почитати, – мовила моя мати, намагаючись розрядити напружену атмосферу. – Глибокодумний подарунок, нічого не скажеш.

      – Так, дійсно, – сказав батько крізь стиснуті зуби. – Дякую тобі, Сюзанно.

      Я розгорнув книгу. Зрозуміла річ – на титульній сторінці був напис, зроблений тремтячим почерком мого діда.

      Я встав, щоби піти, боячись розплакатися на очах у всіх присутніх, та з-поміж сторінок книги щось вислизнуло і впало на підлогу.

      Я нахилився і підняв упалий предмет. То був лист.

      «Емерсон… лист».

      Я відчув, як кров відхлинула від мого обличчя. Мати прихилилася до мене і напруженим шепотом спитала, чи не потрібна мені склянка води, що на її мові означало: «Тримайся, бо люди дивляться». І в ту мить я, вхопившись однією рукою за живіт, прожогом вискочив з кімнати.

      Лист був написаний на тонкому нелінованому папері заокругленим і кучерявим, майже каліграфічним письмом, чорним чорнилом мінливого відтінку, як у старовинних чорнильних ручках. У листі йшлося таке:

      Як і обіцяла авторка, лист містив старе фото.

      Я підніс його під світло настільної лампи, намагаючись видивитись додаткові деталі на силуеті жіночого обличчя, але не зміг знайти жодної. Той знімок був дуже химерний, однак зовсім не схожий на ті фото, що я знайшов у дідовій коробці під ліжком. На ньому не було ніяких фототрюків. Просто жінка – стоїть собі й палить люльку. Та люлька нагадувала люльку Шерлока Холмса: крива і наче причеплена до краю губ. Мій погляд раз-по-раз повертався до неї.

      Чи було це тим, що мій дід сказав мені знайти? Справді, подумалося мені, саме так воно і є. Не листи Емерсона, а лист, засунутий у книгу з творами Емерсона. Але хто вона була – ця директриса, ця жінка на прізвище Сапсан? Я придивився до конверта, сподіваючись знайти зворотну адресу, але знайшов лишень збляклу поштову марку з написом: «Ост. Кернгольм, Кемрі, ВБ».

      ВБ – це Велика Британія. Вивчаючи в дитинстві географічні атласи, я дізнався, що Кемрі валійською мовою означає «Уельс». Ост. Кернгольм, напевне, означало той острів, який пані Сапсан згадувала у своєму листі. Може, то і є отой острів, на якому мій дідо жив у дитинстві?

      Дев’ять

Скачать книгу