LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не будемо пускати куркулів у колгосп! Ті, хто напише заяву про вступ, будуть звільнені від податків, а куркулі нехай попотіють, щоб сплатити податки, які будуть для них збільшені, – знову майже кричав розчервонілий Іван Михайлович. – А ми будемо будувати нове, світле життя для себе та своїх дітей. А такі люди, як ви, товаришу, потрібні партії. На зборах я буду висувати вашу кандидатуру на посаду голови колгоспу. Ви, як я здогадався, – натякнув Іван Михайлович на кульгавість чоловіка, – воювали?

      – Дякую за довіру, – відкашлявшись, сказав Семен Семенович. – Так, я воював у Червоній Армії, там отримав поранення.

      – Такі люди нам ой як потрібні!

      – Я виправдаю вашу довіру!

      – Не лише мою, – уточнив Іван Михайлович, – довіру нашої рідної Комуністичної партії! – мовив він пафосно. – Товариші, є ще питання?

      – Хотілося б знати, що все-таки буде з тими, хто відмовиться віддавати свою землю добровільно? – несміливо запитав голова сільради Максим Гнатович.

      – Роз’яснюю, – серйозно сказав уповноважений. – Земля тих, хто напише заяву про вступ до колгоспу, одразу ж із заявою відійде у суспільну власність. Але це не означає, що землю відріжуть по саму хату. Для ведення господарства залишимо людям частину землі. А ось хто відмовиться… Пощади нехай не чекають! Колгоспам – бути! Це я заявляю відповідально! Притиснемо кулака, та так притиснемо, що аж пищати буде! Краще перегнути, ніж не догнути! Так, товариші?

      Присутні на підтримку однопартійця дружньо заплескали в долоні.

      Розділ 11

      Павло Серафимович повернувся з міста у неділю аж після обіду. Варя з матір’ю вже й на дорогу кілька разів ходили його виглядати: чи, бува, нічого з ним не трапилося? Адже повіз уночі цілу підводу зерна, бочку квашеної капусти та дещо з городини. Зазвичай він повертався до обіду, все розпродавши, бо дорого не просив. І як на те, з самого ранку здійнялася хурделиця. Ще з вечора земля була гола, тож Павло Серафимович запряг воза, а до обіду вже намело добрячі кучугури снігу.

      Про повернення батька сповістив Туман радісним гавканням та скавучанням.

      – Чекав на мене, собацюго? – почула Варя знайомий голос.

      – Татко повернувся! – скрикнула радісно. – Мамо, я допоможу коня розпрягти! – кинула вона матері, вдягаючи кожушину.

      Мати не встигла й рота розкрити, як дівчина вже була надворі. Доки батько заносив оклунки в хату, Варя спритно розпрягла стомленого коня, завела у стайню, принесла йому теплого пійла.

      – Зігрійся трішки, – лагідно мовила вона, простягаючи грудочку цукру. – Їж швидше, доки ніхто нас не застукав, – мовила вона й усміхнулася: кінь так кумедно, обережно взяв шматочок з долоні одними губами, захрумтів і знову подивився на дівчину. – Май совість! Пий тепер, а я тобі сінця покладу.

      За мить дівчина була вже в хаті. Ще б пак! Батько ніколи з порожніми руками з базару додому не повертався. Він завжди привозив якісь подарунки, а цього разу пообіцяв купити їй новенькі чобітки.

Скачать книгу