LITMIR.BIZ

Скачать книгу

з дружиною пішли до Ольги.

      На подив подружжя, у хаті старшої доньки не було чути звичного дитячого галасу. Ольга, бліда, як щойно побілена стіна, лежала на ліжку. Її чоловік стривожено та якось розгублено привітався й одразу ж сів на стілець. Біля Ольги сиділа Улянида. Вона навіть голови не повернула у бік гостей. Це не здивувало Павла Серафимовича та його дружину: вони знали чудакуватість сільської знахарки. Але те, що Улянида сидить біля доньки, змусило їх стривожитися.

      – Що трапилося? – мати швидко, не роздягаючись, підійшла до доньки і лише тоді побачила, що у тієї вже немає великого живота.

      Ольга стомленими сумними очима подивилася на матір.

      – Я втратила дитину, – тихо мовила жінка.

      – Як то? Тобі вже час народжувати.

      – Понесла її нечиста на горище, – встряв у розмову Іван. – А там драбина стара, не витримала, обломилася перекладина, вона й упала згори.

      – Драбина стара! – обурився Павло Серафимович. – Одразу видно, який із тебе господар! Руки з одного місця виросли, чи що?!

      – Тихо! – зупинила Надія сварку, яка ось-ось мала вибухнути. – Знайшов час дорікати! – вже до чоловіка. – І що ж далі?

      – Далі? – продовжив Іван. – Олеся побігла за Улянидою, а я переніс непритомну Олю до хати. Думав, що розбилася на смерть, прислухався, а вона дихає, хрипко так, але дихає. У неї кровотеча почалася одразу ж…

      – Що з дитиною? – стривожено спитала жінка.

      – Вона народилася мертвою, – відповіла стишеним голосом Ольга. – Напевно, вбилася, коли я впала.

      – Лишенько! – забідкалася мати. Вона не стрималася, з очей горохом покотилися сльози. – І хто ж був?

      – Дівчинка. Гарненька така, але вся синя, – відказала Ольга.

      – Де вона? – запитала мати.

      – Поховали у садку.

      – А чому ж не під ґанком? Старі люди казали… – почала жінка, але донька її спинила:

      – Мамо, часи вже не ті. Зрештою, яка різниця, де похована? У садку дитинці буде спокійніше.

      – А ти як, Олю?

      – Голова дуже болить, – пожалілася Ольга.

      – Вдарилася головою? І сильно? Не розбила? – забідкалася мати.

      – Вже не йде кров, – низьким голосом озвалася Улянида. Вона з ложки дала Ользі випити кілька ковтків темно-коричневого настою трав. – Це зніме біль.

      Улянида підвелася, пильно подивилася на присутніх, немов лише зараз побачила їх.

      – Вона повинна до завтра лежати на спині на голих дошках, – сказала, дивлячись кудись повз присутніх. – У неї ушкоджена спина.

      – Що?! – мати у відчаї сплеснула руками. – Вона пошкодила спину? Ходити буде?

      – Дивіться, – Улянида повернулася до недужої. – Поворуши великим пальцем ноги. Бачите?

      – Що ми повинні побачити? – тремтячим голосом спитала жінка.

      – Пальці ворушаться, тож ходити буде, – промовила вона, а потім додала: – Якщо буде робити те, що я скажу. Хребет я їй вправила.

      – Дякуємо тобі! Дай Боже тобі здоров’я!

      Улянида

Скачать книгу