LITMIR.BIZ

      Так.

      …І хоче об’єднати

      Королівства…

      Все! Зажди!

      Ось пояснення, що ти

      Їх мені хотіла дати?

      Але в чім, скажи мені,

      Я перед тобою винна?

      Вмерти ти була повинна,

      А портрет не брати, ні!

      Ухилитися?

      Авжеж!

      Як?

      Щось вигадати треба.

      Що?

      Померти, як за тебе

      Я помер би, Фенікс, теж.

      Це насильство?

      Ні, відхід.

      Примус?

      Радше, інша сутність.

      Але що це?

      Це – відсутність,

      Мрій і прагнень зниклий світ.

      Щоб не впевнитись достоту,

      Що минулася любов,

      Зникнути волію знов,

      Бо примножиш ти скорботу.

      Як гнітить мене розлука…

      Нидіє душа моя…

      Жду тебе з Танжера я,

      Певна, що минеться мука.

      Це – відстрочка, не кінець.

      Жаль прощатися з тобою.

      Дай портрет, що став журбою

      Для закоханих сердець.

      Воля короля, Мулею…

      Вирву з рук твоїх мерщій

      Я того, хто образ мій

      Вирве із душі твоєї.

      Я буду першим, Африко прекрасна,

      Хто ступить на піщаний берег твій,

      І сліду переможного, нещасна,

      Відчувши на собі тягар важкий,

      Ти нам скоришся.

      Слід свій величавий

      На цій землі таємній і чужій

      Лишаю другим я. О Боже правий!

      Прикмети переслідують мене.

      Енріке! Ні до чого тут лукавий,

      Я дам тобі пояснення одне:

      Як владар, землю ти вхопив руками,

      І наших рук вона не обмине.

      Пустинне узбережжя перед нами,

      Розбіглись полохливі маври геть.

      Танжер квапливо зачиняє брами.