LITMIR.BIZ

      Раз од прикростей таких

      Не зціляє душу сад,

      Що дарує юній днині

      Пряні пахощі жасминні,

      Пурпур звабливих троянд,

      Вийди в море: човен твій,

      Наче сонця колісниця,

      В синіх хвилях заіскриться.

      І промовить сад сумний:

      Зайнялось на світ лишень,

      І одразу сонце ясне

      У безодні моря гасне —

      О, який короткий день!

      Не розвіє сум і горе

      Цей затятий лютий спір,

      Що його з прадавніх пір

      Суходіл ведуть і море,

      Не шкодуючи зусиль

      В суперечці повсякчасній:

      Хвилі, мов квітник прекрасний,

      Квіти, наче море хвиль.

      Чує заздрий сад в журбі,

      Як морський прибій гуркоче,

      І наслідувати хоче

      Вічний рух його й собі,

      І дарує аромат

      Вітру, що квітки гойдає,

      І на море враз безкрає

      Обернутись прагне сад.

      Ну, а море, далебі,

      Дивиться на сад, невтішне,

      І таке ж барвисте й пишне

      Хоче бути і собі.

      Так зійшлися між собою

      Дві стихії – синь морська

      Й буйна зелень квітника —

      Для запеклого двобою.

      Звиклі до постійних звад,

      Водночас подібні й різні:

      Сад – то море квітів грізне,

      Море – хвиль пінистий сад.

      Та не зможуть помогти,

      Не розрадять щире горе

      Небо, суходіл і море.

      Глибоко страждаєш ти!

      Сподіваюсь, образ цей

      Розжене дівочий смуток,

      В ньому знайдеш порятунок,

      Радість для своїх очей.

      Хай же приводом для втіх

      Стане цей портрет інфанта[9]

      Марокканців – Таруданта:

      Кидає до ніг твоїх

      Він корону. Руку й серце

      Пропонує. Я за мить

      Зрозумів: посол мовчить,

      Бо про шлюб в посланні йдеться.

      Я цю звістку радий чути

      Ще й тому, що він своїх

      Десять тисяч верхових

      Дасть нам для взяття Сеути.[10]

      Не соромся, люба доню,

      Судженому віддаси

      Посаг юної краси,

      Зятю я – віддам корону.

      О Аллах!

      Нехай дівоче

      Серце переборе страх!

      Вирок мій – в твоїх словах!

      Що ти кажеш, доню?

      Отче,

      Батька й короля в

Скачать книгу