LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сказав, я ще б, може, поправувався з ним, за що так обзиває – можливо, розтовкмачив би мені справдешній, чому така ганьба впала на нас, а це дзявкнув Михалко Джемига, а то хіба лише дитина не знає, звідки взялося в Явірнику те потороччя! І чим займались за совєтів, а може, ще й за Польщі та за Австрії… З вошей не вилазили, тому Апостолам задниці лизали!»

      Йосип аж задихався від люті, а Юра й далі стояв непорушний і, видимо, стримував у собі гнів, щоб не вибурхатився з горла при великому святі. Сказав лише:

      «І добре зробив Йосип. Підпанки завше гірші, ніж пани…»

      Палагна мовчки вислуховувала чоловічу перемовку, знала вона, з якої причини терпкі слова мовляться, а Оленка не відала нічого, хіба лишень те, що поганим словом її рід мальтретують, і спитала – розгублена аж до сліз:

      «А за що, за що нас так обзивають?»

      Ніхто на це не відповів, не пояснив прозиванку, що була давня, як світ; й подумала Оленка, що в цій хаті, може, й не знають причин ворожнечі між родами Шумеїв, а десь там, напевно, й Данило сушить собі голову над цією самою морокою, бо звідки йому знати, чому він Апостол, а хтось інший – Злодій?

      «То стара незгода, донько, – відказала мати. – І що ми знаємо…»

      «Але ж є свіжіша пам’ять, і ми добре пам’ятаємо…» – заговорив Юра й затнувся.

      «А чи треба згадувати?» – стенула плечима Палагна.

      «Може, й треба, коли так сталося, що зло поновлюється знову й знову…»

      Юра скупо згадував не таке вже й давнє.

      …У п’ятдесят третьому році в Явірнику гуляли небувале весілля: син фудульного ґазди Пилипа Апостола Никола брав шлюб з наймичкою свого неня Федорою – писаною красунею без роду, бо прийшла в найми з теребізької бідноти й була байстрям, посіяним хтозна й ким… Поговорювали сільські плетухи, що сирота Калина понесла те дитя із Веснярської полонини, яка Пилипові належала. Доїла там овець, і запевняли чабани, що то зеленчуцькі Злодії ту дівку звели… Забрав тоді спузар Іван Джемига Калину з повним животом на доли, привів у свій присілок Теребіж поблизу Явірника, де у видолині осіли курні хижі, схожі на купи хмизу, й той гріх покрив, бо ж була дівка, як мак, красна.

      Й пізьма велика взяла бідняцький рід Джемиг на зеленчуцьких Шумеїв за те, що Злодіїв у Теребіжі посіяли. На Пилипа ж Апостола вони молилися, бо мали в нього заробітки, і в найми багач приймав; за совєтів деякі в стребки записалися й ходили з московськими облавниками по лісах бункерів шукати, і став Теребіж большевицьким гадючником.

      То коли донька покійної вже нині Калини Федора, наймичка Пилипа Апостола, чекала в хижі свого вітчима Івана Джемиги на молодого з боярами, а на подвір’ї ще з-перед вечора грали троїсті музики й здіймалася стовпом весільна курява, вийшли з лісу четверо упівців і, безпечні, що в цю западину гарнізонники з Жаб’я напевно не прийдуть, поскладали автомати на призьбі біля колешні, випили по склянці горілки і в танець пустилися.

      Танцювали вони шаленого «аркана» всю ніч, наче із життям прощалися, а певне, що так, бо ж дивилися щоднини

Скачать книгу