Злодії та Апостоли - Роман Іваничук Роман Іваничук. Зібрання творів (Фоліо)

Скачать книгу

несправедливо, бо що б могла означати для Оленки розповідь ватага про невгасиму ворожнечу між родами Шумеїв? І що з того, що Данилових родаків прозвали Апостолами, – та навіть якби Оленка походила з Шумеїв, прозваних Злодіями, то яке це мало б значення нині для них обох – цивілізованих, освічених, сучасних?

      Проте Данилова догадка була вперта: а таки напевно ця дівчина із Шумеїв-Злодіїв, і соромиться вона негідного прозвиська й озлоблюється на людей, які про це їй нагадують… Почекай, Оленко, якщо це насправді так, то ще не знати, чи справедливо вас прозвали, й чи моє прозвисько не має іронічного відтінку, як-от – «святенник», «боженька»?

      Данило не був упевнений, що догадка його вірна, проте в її справдешності щораз то більше переконувала дивна поведінка Оленки – і йому стало гірко від того, що така дрібниця знівечила їхнє знайомство, однак тут же вкрадалася у свідомість думка про фатальність родової приналежності, коли за неї ось учора пролилася кров.

      Він мусить наздогнати дівчину й переконати її, коли це правда, в марності задавнених образ і родової ворожнечі, та водночас проколювалася в душі цікавість дізнатися правди, заступленої від нього заслоною правіку.

      Й заволав Данило навздогін Оленці, щоб зупинилася, та голос не здолав простору, що протягнувся між ними; він перейшов горби Рокиту й Керничку, вийшов на буркутський плай, допав уже й до Буркута: біля дороги стояв порожній жаб’євський автобус, який стоятиме тут до самого надвечір’я, проте Оленки хлопець не побачив, можливо, поїхала попутною вантажівкою.

      Змучений і збезнадіяний, він присів на приступку машини й думав про свій родовід, який для нього сягав не далі діда Пилипа Шумея, що помер, коли Данилові сповнилося десять літ.

      Розділ третій

      Данилова неня Федора прийшла в Явірник ще малою із присілка Теребіж, де вузькоокі, кустраті й чорні вуглярі випалювали деревне вугілля й виплавлювали смолу з березової кори, а ще крали курей по довколишніх селах. Вихопила дитину з бруду й нестатків її мати, вродливиця Калина, що невість-як опинилася в хаті відлюдькуватого нероби Івана Джемиги, й привела свою доньку до власника Веснярської полонини Пилипа Шумея, уклінно впросивши його взяти Федорку за пастушку до телят.

      Мав Пилип чимале стадо маржини, ще й племінного бугая, від якого корови щорічно телилися чорномордим молодняком; шкодуючи тих теличок і бичків, ґазда ніколи не виганяв їх на полонину – паші вистачало й на Думських пагорбах, що збігали пологими схилами до Черемоша.

      Ті обгороджені воринням сінокоси й лисі пасовиська, і кладка через ріку, що провадила до гори Тарниці, порослої рівними, мов пасхальні свічі, смереками, на які був добрий попит в кутських тартаках, і довгий ряд схожих на сірникові коробки вуликів на царині під Маґурою та й сама ґражда, обступлена зусібіч заломленими дахами, піддашшями, ґалереями й подвір’ям, обставленим стайнею, хлівами, стодолою й оборогом, між якими навіть щілини не проглядалося, й на Божий світ виводили тільки хвіртка з боку Думської гори й

Скачать книгу