LITMIR.BIZ

Скачать книгу

підійшла до дверей і глянула у вічко. Біля квартири стояли двоє здорових дядьків у чорних куртках. Знову пролунав дзвінок – прямо над її вухом, потім непрохані гості почали гамселити у двері, можливо, ногами: під потужними ударами двері заходили ходором.

      – Хто там? – тремтячим голосом запитала Марія Сергіївна, здогадуючись, що візит якось пов’язаний із туманними справами її старшого сина.

      – Відчиняй, мамашо, ми до Вадика, – пролунав голос, який не віщував нічого доброго.

      – Його немає вдома, – повідомила Марія, намагаючись говорити якомога впевненіше.

      – А ти відчини – ми перевіримо, – наполягав той самий голос, вочевидь, він належав головному. – Та не бійся, – вирішив він раптом заспокоїти жінку. – Нам із ним лише треба поговорити.

      І для більшої переконливості ще кілька разів гупнув по хистких дверях. Зі стелі посипалася штукатурка. Марія зітхнула: доведеться відкривати, а то виб’ють геть. Крутнула ключ у замку.

      – Заходьте. Але його все одно вдома немає.

      – А ми зараз і дізнаємося, чи є він тут, чи нема, – миролюбно мовив головний. – Та не трусись, ми ж не бандити якісь, а колектори.

      Марія Сергіївна мовчки дивилася на колекторів, чекаючи, що вони робитимуть далі.

      – Цивілізовані люди, – вирішив уточнити головний. Показав очима своєму підлеглому на двері до сусідньої кімнати, і той метнувся оглядати все приміщення, зазираючи в усі шафи й під ліжка. Навіть обстежив на балконі скриню для овочів, хоча Вадик, якби й дуже хотів, туди б не помістився.

      Тим часом старший хазяйським оком оцінював хороми Марії Сергіївни, вираховуючи, що можна в разі чого стягнути з Вадимової сімейки, і враз спохмурнів: обстава всім гамузом не тягнула й на десяту частину боргу.

      – Ось що, мамашо, – почав переговори колектор, опускаючись на стілець у вітальні. – Вадим винен п’ятдесят штук. Доларів. Ду-у-уже серйозним людям. На зв’язок уже тиждень не виходить. Як з’явиться, ти йому передай, що їхнє терпіння вже майже урвалося. Лади?

      – Зачекайте, адже в нього все добре з бізнесом, він сам казав, – квапливо мовила Марія Сергіївна, відчуваючи, як палають щоки. – Він повернеться і все вам віддасть, якщо винен, Вадик ніколи не обманює!

      – Звідки повернеться? – стрепенувся раптом молодший співробітник, який досі мовчав.

      – З… Ужгорода, – чомусь збрехала в останній момент Марія Сергіївна. І продовжила якомога переконливіше: – Він там у справах, до постачальників поїхав.

      – І які ж це продукти харчування є в Ужгороді, яких тут немає? – єхидно запитав старший, зацікавившись темою розмови.

      – Сир, – упевнено відповіла Марія Сергіївна, хоча страшенно сумнівалася, що по сир треба було їхати аж туди.

      Гості теж не були настільки сильні в географії харчового постачання, щоб спростувати це твердження, тож змирилися зі сказаним. І навіть пом’якшилися.

      – Ага, якщо він прижене з десяток вагонів сиру – може, хоч із половиною боргу розрахується! – прокоментував

Скачать книгу