Останній шанс на кохання - Людмила Волок

Скачать книгу

я хотіла сказати, що це не нещасний випадок, – квапливо пояснювала Віра, немовби виправдовуючись. – Учора вона зомліла, і ми поїхали до лікарні. З’ясувалося, що в неї серйозна хвороба. Аню обстежили, а зараз вона спить, телефон я відключила, аби ніхто не турбував.

      – Тобто моя дочка зараз у лікарні, – уточнив Олександр Петрович.

      – Так.

      І потім він поставив найскладніше запитання:

      – У якій?

      – В інституті онкології.

      Він замовк, усвідомлюючи нову інформацію. І сказав:

      – Віро, ми будемо в лікарні максимум через шість годин. Чекайте на нас там. Поки що нічого не вирішуйте. Я подзвоню, коли приземлимося.

* * *

      Аня читала книжку, коли до палати зайшли батьки. Вона спочатку зраділа, а потім здивувалася:

      – Тату, мамо, привіт! А чому ви повернулися раніше?.. Через мене?

      Батько підійшов до Ані й обійняв її:

      – Все буде добре, донечко. Ми вже розмовляли з твоїм лікарем, а ще я зв’язався з чудовою клінікою в Німеччині. Думаю, вирушимо туди найближчими днями.

      Аня серйозно подивилася на батьків. Батько здавався дуже стурбованим і наче аж хворим. Ліка – навіть Аня так часто називала маму – намагалася стримати плач, закидаючи голову назад, щоб сльози не розмили туш на віях.

      – Так, ось що. – Дівчина відхилилася від батька й сіла на край ліжка. – Годі вже водити одне одного за носа, я вже доросла дівчина. У мене рак?

      Вона дивилася прямо в очі бабусі. Та відвела погляд і підсіла до Ані:

      – Дитинко, ну ще нічого не ясно. Тато хоче показати тебе найкращим лікарям…

      – Та яким ще лікарям, бабусю? – вибухнула та. – Ми вже дві доби обстежуємося, і я здала літрів зо три різних аналізів! Діагноз давно поставлений, то, може, все-таки почнемо лікування, замість того щоб якось виправдовувати ваш страх і небажання повірити в реальність?!

      Рідні дівчини немов скам’яніли. Ніхто не очікував від неї таких грубощів і… правоти. Проте вона мала рацію – в усьому.

      Ніхто не хотів говорити їй правду: може, ця змова мовчання робила лихо ніби нереальним, і та біда, не обговорена вголос при Ані, наче відступала і зменшувалася в розмірах. Здавалося, заговори зараз про хворобу, як біда оселиться назавжди в їхньому затишному й захищеному світі, що буквально за день став таким вразливим.

      І вже ніколи життя не буде таким, як раніше.

      Батько теж підсів до Ані і взяв її руки у свої. Зазирнув у вічі.

      – Аню. Лікарі кажуть, що в тебе пухлина мозку.

      Дівчина сіпнулася, немов її вдарило струмом, але попросила:

      – Продовжуй, тату.

      – Вони вважають, що потрібно негайно починати хіміотерапію. Думаю, треба їх послухати, а потім усе-таки вирушити на консультацію за кордон.

      – Алексе, а ти не можеш запросити того професора сюди? Ну, щоб не возити Аню туди-сюди… – раптом висловила слушну думку Ліка, і всі здивовано на неї поглянули.

      – Мабуть, треба обміркувати такий варіант. Справді, влаштуємо консиліум тут, у нас умови анітрохи не гірші. А чого немає –

Скачать книгу