Платонічне кохання - Оксенія Бурлака

Скачать книгу

з роботи. Адміністраторка була не в захваті й відпустила мене, поставивши додаткову зміну як штраф. Але навіть це не могло зіпсувати мій настрій. Я кулею примчала додому, заскочила в душ, висушила і підкрутила волосся, трохи підфарбувала очі, одягла чорну сукню і вирішила нічого не загадувати наперед. «Будь-що-будь. Якщо він не прийде, я все одно з радістю подивлюсь іще один спектакль».

      Того дня я відчувала себе набагато впевненішою. Знала, куди йти і що робити. Мені знову дісталося хороше місце в партері з прекрасним оглядом сцени. Я сиділа в передчутті початку вистави. За декілька хвилин до того, як погасили світло, мій супутник сів поруч. Від такої бажаної несподіванки у мене перехопило подих і серце почало тріпотіти у грудях. Господи, я навіть не знаю його імені, але, здається, божеволію від нього.

      – Добрий вечір, Анно. Радий вас бачити.

      – Добрий вечір, – прошепотіла я. – Я теж дуже рада.

      – Сподіваюся, ви не проти, якщо ми подивимося цей спектакль разом? – почулося біля мого вуха.

      – Звісно. Це ж чудово. Сьогодні мені буде з ким обговорити виставу. Минулого разу «Вишневий сад» викликав стільки емоцій, що я не могла заснути до ранку. Так кортіло з кимось поділитися думками.

      – Мені так прикро, що тоді вам довелося бути самій. Обіцяю, більше ніколи не допущу такого. Я й сам обожнюю смакувати емоції, думки, почуття після прочитання книги чи перегляду спектаклю. Уявляю, яка це каторга – тримати все в собі.

      Я не встигла нічого відповісти, бо почався спектакль. Весь перший акт я сиділа ніби на голках, бо відчувала присутність особливої людини. Ловила кожен момент і насолоджувалася одразу двома речами – тим, що він поруч, і тим, як проникливо грають актори. Декілька разів я думала про те, як було б добре взяти його за руку чи покласти голову на плече. Звісно, то лише мрії закоханої ідіотки. Але що вдієш… Мені нестерпно хотілося торкнутися його шкіри, відчути її ніжність і тепло.

      Під час антракту ми попрямували до бару. Я почувалася трохи розгубленою. Ми зайняли столик у куточку зали, і мій супутник пригостив мене чаєм і цукерками. Я уявлення не мала, як повинна поводитися дівчина у подібних ситуаціях. Що говорити? Чого краще не робити? Цікаво, нашу зустріч можна назвати побаченням? Напевно, ні? Можливо, для нього це дружній прояв, батьківський порив або просто симпатія. Було багато думок і хвилювань, але мене переповнювала ейфорія, адже збулась моя маленька мрія – ми опинилися разом за межами ресторану, розмовляли не про страви, дивилися одне одному в очі. Я відчувала душевну близькість і мала щире бажання дізнатися про нього якомога більше.

      – Мені здається, ви занадто напружена, – сказав він, усміхаючись.

      – Трохи ніяковію поряд з вами, – чесно зізналася.

      – Чому? Я ж не кусаюся, – він усміхнувся по-доброму і підморгнув.

      – Знаю, – також усміхнулася я. – Річ у тім, що вперше я побачила вас приблизно шість або сім місяців тому. Ви частий гість у нашому закладі. Дивно, але в мене виникло таке відчуття, ніби ми знайомі

Скачать книгу