Отаман - Виктор Вальд

Скачать книгу

здібні дітки у військових козацьких гімназіях, потім у козацьких військових училищах, а згодом осягали головну військову науку – полкову! А генеральною академією, звичайно ж, була війна!

      Раділи рядові козаки, що керують ними їхні-таки земляки. Але Бог офіцерам дав особливі знання і вміння: не допустити марної смерті чи каліцтва свого підлеглого, який найчастіше був і з однієї станиці. Адже відповідальний такий офіцер і перед колом станичним, і перед батьками загиблого або скаліченого.

      Та й про курку… Згадалося Петрикові, а нині заслужено Петрові Івановичу, як мати в дитинстві покрикувала на своїх трьох синів, що від сходу сонця й до сутінків на конях гарцювали та лозу рубали. А якщо до роботи ставали, то могли й на обід не прийти.

      Зволожилося праве око в геть іще молодого офіцера, але стримав руку, не пустив до ока. Зовсім вже по-станичному тихо сказав козакам-кубанцям:

      – Ідіть-но, братці, на край платформи, та подалі від буфету офіцерського. Там будьте ближче до батька-отамана, поки до фронту не дісталися. Не всі офіцери тут від козачого кореня. Та й такі, як я, трапляються… напідпитку… Ну, словом… Ідіть. Чує душа, ще побачимося.

      – Звидимося! – усміхнувся і навіть підморгнув панові офіцеру козак, у якого довгий чуб був обгорнутий за праве вухо. – Якраз у Стамбулі й побачимось, – і вже не звертаючи уваги на сотенного, велів: – Збирайтеся, брати-козаки. Відійдемо он туди, куди дід Назар батька нашого повів.

      І пішли на край платформи своєю особливою ходою, яка звела б з розуму будь-якого стройового офіцера в тих російських гарнізонах, що перебували за козацькими землями. Лінькувато, неквапно та ще й перевальцем. Ніби зовсім ходити не вміють. Та ще й який там лад, який там стройовий крок. Точнісінько як діди, що ноги відсиділи в неспішних бесідах.

      – Ну, ви бачили, пане осавуле, – вказав на спини козаків сотник Неустроєв, повернувшись до усміхненого Захарія Герасимовича.

      – Бачив, – кивнув той. – У японську. Десять років тому. Ще хлопчиськом тоді був і багато чого не розумів. Але бачив, як ось так ішли до японців у тил. То особлива хода! Так ходить звір. Тихо, але невтомно, поки не схопить здобич. Особливий шик! Франтівство! Як і їхній зовнішній вигляд. Ви ж умить відрізните гвардійського офіцера від інших. Ось бачите. Тепер відрізните пластуна від навіть найбільш героїчного козака…

***

      Наступний військовий потяг рушив від перону Тифліського вокзалу. Величезний чорний паровіз, пофиркуючи молочними парами, потягнув до театру бойових дій Кавказького фронту теплушки, з розкритих дверей яких відразу залунали хвацькі козачі пісні.

      – О! Ще один іде…

      – Та біс із ним. Не останній.

      – Встигнеться ще.

      – Прийде і наш час…

      – І як дід аж сюди дістався?

      – Отже, серйозна справа у нього до Баті.

      – Я вже, правду кажучи, думав, що дід того… А він, бач, живий…

      – Ну то так. Так…

      Неспішно перекинувшись словами, дев’ять козаків, зрозумівши, що

Скачать книгу