ТОП просматриваемых книг сайта:
Пів’яблука. Галина Вдовиченко
Читать онлайн.Название Пів’яблука
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-6982-1,978-966-14-6308-9
Автор произведения Галина Вдовиченко
Її келих злетів угору. Застигла картинка ожила – усі за столом зарухалися, випили, заплескали у долоні, застукотіли приборами…
– На рахунок «притерлися» ти трохи перебільшила, – подав голос тато, відправляючи до рота міцненький маринований грибочок. – Ми тоді у шлюбі були лише двадцять років. А згодом іще стільки ж притиралися… У подружньому житті важко перші сорок років. А потім нічого, легше стає…
Через півгодини, коли за столом зробилося гамірно й весело, від воріт почувся якийсь шум і з-за рогу вийшла Алла Пугачова. У чоботах-панчохах і короткій чорній сукні-балахоні. З нею були Вєрка Сердючка і ще дві жінки, одна як дві краплі води – Шер, друга – миловидна білявка, вона теж когось нагадувала, але без підказки не обійшлося б.
– Ну пра-авільно, – ображено протягнула Пугачова зі своєю характерною хриплуватістю в голосі й поправила знайомим жестом руду шевелюру. – Сначала: Алка, прієзжай! А патом – сідят, пьют-єдят. Кто там каво ждать собірался?!
У перші кілька секунд за столом запала тиша. Що за жарти? А тоді дійшло: артисти-двійники приїхали! За їхніми спинами метушилася Ірина (попереджала ж: «Трохи спізнюся!»), тягнула з веранди подовжувач до апаратури. Любителька сюрпризів, вона й тут була у своєму амплуа. Програма артистів була побудована так, що глядачі не встигали перевести дух. Усіх залучили до дійства: усі перетворювалися на гурт «ВВ», шоу-балет Вєрки Сердючки, тріо «Віагра»… Отримували, переодягаючись, короткий інструктаж від режисера, копії Шер, і вперед, на «сцену» – на викладений каменем майданчик біля колодязя. Бавились, як підлітки.
Закінчився виступ братанням артистів та лицедіїв-новачків і спільним тостом за вміння імпровізувати – одну з найважливіших рис людини, що вміє жити зі смаком. Артистів провели за ворота до таксі гучними оплесками та вигуками (це вже Віктор старався як міг): «Ви – найкращі на узбережжі!» На дорогу вручили тістечка у картонних торбинках, а тоді перезирнулися, захекані й збуджені: як бавитись – то бавитись, що то на нас найшло?
…Після несподіваного й бурхливого концерту взяли тайм-аут. Тато Магди перший рушив до мангалу, перекурити та й братися потихеньку за приготування шашликів. Жінки зробили «проміжну кавку» – ту, яку п’ють не у фіналі застілля, а у розпал львівських забав. Пішли з горнятками до лавки-фортеці, прихопивши з собою пласкі подушки, аби не тягнуло холодом від каміння.
– Про що, дівчата, мрію – аби нарешті з’явилися парфуми з ароматом свіжозмеленої кави, – зробивши ковток, зауважила Ірина.
– Знаємо-знаємо, по два дні не витягаєш із сумки пакуночки з меленою кавою, – озвалася Магда. – Для чого тобі штучний запах, якщо є натуральний? Від парфумів, які пахнутимуть кавою, тебе рано чи пізно знудить.
– А ще хотіла б відчути ідеальне поєднання чоловічого й жіночого, – повело Ірину на філософію. –