Пів’яблука - Галина Вдовиченко

Скачать книгу

авторські меблі впевнено витісняли промислову штамповку, – то в облаштуванні садиби головною була Магда. Купувала на гуртовнях паростки кліматису та жимолості, виплітала для них хмизняково-дротяні драбинки, рівняла садовим сікачем живопліт. Власноруч, не чекаючи, поки чоловік звільниться й допоможе, місила розчин бетону. Примітивним знаряддям – старою шуфлею та іржавою сапкою. Старанно відмірювала на кожні три відра піску відро цементу, поступово підливаючи до суміші воду. Аж поки не виклала з цементу та каменю, привезеного з берега Стрия, невелику декоративну фортецю – незвичної форми кам’яну лавку на п’ять різнорівневих сидінь. Для кавування з друзями. Усе на обійсті «Зубрівки» вона робила з думками про те, що тут радітимуть життю рідні та друзі: їстимуть яблука, зриваючи їх просто з дерев, дурітимуть під музику на танцмайданчику біля криниці, смажитимуть м’ясо на «шашличному полі»…

      Гостювання у «Зубрівці» було справою звичною й бажаною, а мансарда з гостьовою кімнатою приймали тимчасових мешканців коли завгодно.

      Цього разу до дня народження господині підготували не лише горішню кімнату. Окрім батьків Магди, які приїхали з Ужгорода на тиждень, заночувати у «Зубрівці» за потреби могла й уся решта гостей: Галя з чоловіком, Луїза, Ірина…

      Першою приїхала Луїза на своєму «Шеві» – волошковому «Шевроле Лачетті». Віртуозно запаркувалася, пискнула сигналізацією і піднялася на веранду, тримаючи в руках пакунок у бордово-сріблястих смужках. Завмерла на порозі, грайливо зафіксувавши трисекундною паузою ефектність картинки: сяюча усмішка, скромна сіра сукня, дорогі бордові туфлі, смугастий подарунок тон у тон…

      Досконалій упаковці судилося коротке існування – під двома парами нетерплячих жіночих рук вона миттєво перетворилася на строкатий мотлох.

      – Здуріти!

      Магда тримала у руках довгу сорочку з грубого рядна. Давня вишивка дрібним густим хрестиком вкривала мало не піврукава, вузькою смужкою обвиваючи зап’ястя.

      – Де ти взяла, Луїзо?… Я таку завжди хотіла! Ще відтоді, як вперше у Галки побачила сорочку її бабусі. Мамо, глянь!!!

      У дверях – Ігор, у кожній руці по три келихи:

      – Що тут таке? На гаряче – порося?

      – Мамо! Ігоре! Я про таку мріяла!

      Луїза аж світилася: вгадала з подарунком. Влучила з вибором у десятку. Знала, що не буде для подруги більшої втіхи, як поповнити рідкісним екземпляром свою колекцію старовинного народного одягу. Колекція почала збиратися, коли по смерті бабці залишилися Магді на згадку кілька речей із важезної дубової скрині, оббитої кованим залізом… А кілька років тому відпочивали вони з Ігорем у Болгарії і Магда побачила, як господиня помешкання, яке вони винаймали, несе гарячий баняк, перехопивши його, замість шмати, сірою тканиною з прошвою. «Що це у вас? Дайте подивитися». Це була стара запаска, баба подібною підперізувалась, беручись до хатньої роботи. Глянула і попросила дозволу взяти її собі, бо була вона немов

Скачать книгу