LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вибір? Ну, говори ж!

      НАДЯ. Знаєш, чого мені зараз хочеться? Піти куди-небудь далеко-далеко в луки, лягти серед квітів, дивитись в небо í тихенько думати про щось своє, про те, що чекає попереду, як складеться життя… А може, ні про що не думати, а просто лежати í дивитись на хмари… (Посміхається.) Але за вікном сніг, í немає квітів – хіба тільки з крамниці…

      Входять Марія Миколаївна í Антоніна Прокопівна.

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Продовжуючи розмову.) Я завше вважала, що викладати літературу – це не означає переказувати «Анну Карєніну», а вчити хлопців мислити, відчувати… Í скажу вам прямо – працювати зараз дуже важко. Я розповідаю учням – а очі у них порожні. Відповіді завчені, правильні, але такі байдужі…

      АЛЛА. Доброго дня.

      Жінки вітаються. Алла таємниче відкликає Надю в сторону.

      НАДЯ. (Насторожено.) У чому справа?

      АЛЛА. Я не сказала головного. Тебе чекають. Тут. Внизу.

      НАДЯ. (Після паузи.) Хто?

      АЛЛА. Сама знаєш.

      НАДЯ. Що йому потрібно?

      АЛЛА. Просить спуститися. Хоче поговорити.

      НАДЯ. Тільки цього не вистачало. Нехай йде додому.

      АЛЛА. Ти б на нього глянула – на людині лиця немає. Скажи йому хоч слово.

      НАДЯ. Що я можу сказати?

      Алла, знизуючи плечима, уходить.

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Я згодна, література – це потрібно. Я багато чого пам'ятаю, хоч í давно вчила. Раніше писали про добро í правду, потім все більше про боротьбу та будівництво… А зараз – все секс, секс, секс…

      Алла повертається.

      НАДЯ. (Аллі, тихо.) Пішов?

      АЛЛА. Ні. Благає вийти хоча б на одну хвилину. Невже тобі його не шкода?

      НАДЯ. Це нічого не змінить.

      АЛЛА. Мене б такий чоловік покликав – не на хвилину, на все б життя пішла. Ти шанувальниками розпещена – вже не знаю чому, але вони завжди до тебе липнули, – але такий, як Валентин, раз на сто років трапляється. А батьки в нього які! Í собак любить.

      НАДЯ. (Усміхнувшись.) Отже, í мене любити буде?

      АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. У мене донька – школярка. Думаєте, легко?

      МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Коли ціле покоління не так росте, тут вже ані родина, ні школа не допоможуть.

      НАДЯ. Скажи краще, як у тебе справи з тим… брюнетом… Не пам'ятаю, як його звуть.

      АЛЛА. (З нехіттю) Я теж вже не пам'ятаю. Ми тепер не зустрічаємося.

      НАДЯ. Вже?

      АЛЛА. (Сухо.) Ми з тобою домовлялися цю тему не зачіпати.

      НАДЯ. А також багато інших. Може, краще нам як-небудь зустрітися í все з'ясувати?

      АЛЛА. Свого часу вже з'ясували, вистачить.

      НАДЯ. (Обійнявши Аллу за плечі.) Ну, Алла, посміхнися, ти ж на весілля прийшла.

      АЛЛА. (Усміхнувшись.) Все в порядку.

      Входить ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА., що змінила парадну форму на діловий костюм.

      ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Корнілова, швидко паспорти. Скоро ваша черга. Підете за Мурашкіною.

      НАДЯ. Будь ласка. Ось мій, ось Гришин.

      ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Наречений на місці?

      НАДЯ. Зараз буде. Можна поки оформляти.

      ЗІНАЇДА

Скачать книгу