LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і справедливим. Він дістав список археологів. Подумав, що він і так збирався зараз на Межигірську. Не лише тому, що ця адреса була найближчою, але й через схожість колишнього місця проживання Клейнода Віталія Петровича з місцем розташування громадської організації «Інститут-архів», яка бомбила дивними листами чи то живого, чи то мертвого Георгія Георгійовича Польського. Клейнод мешкав на Межигірській, 24 кв. 4, а офіс «Інституту-архіву» був за тією ж адресою і відрізнявся тільки номером квартири.

      Двері Олегові відкрив підтоптаний старигань у вовняних спортивних штанях синього кольору і в старому коричневому піджаку поверх чорного гольфа.

      – Ви Віталій Петрович? – запитав його Бісмарк.

      – Ні, що ви, – той замотав головою. – Тато помер. Вже два роки минуло.

      – Тоді ви, напевно, Ігор? – згадав Олег ім’я, що стояло під усіма однаковими листами, відправленими Польському.

      – Так, Ігор Віталійович, – кивнув старий.

      – До вас можна? Я пишу книгу про історію української археології. Мене дуже цікавить ваш тато, – голос Бісмарка зазвучав так переконливо, що він сам здивувався.

      – Так! Так! – старий уважно його роздивився і зрушив з місця, пропускаючи гостя всередину. У квартирі пахло вологими книжками. – Не роззувайтеся. Проходьте. У мене тут не прибрано.

      «Не прибрано» – звучало надто пишномовно для помешкання, в якому, здавалося, востаннє прибирали років десять тому.

      «Тут пахне, як після потопу», – гість зупинився, оглядаючись на всі боки.

      – Он крісло, сідайте, – вказав рукою старий. – А я зараз кватирку відчиню. Справді душнувато.

      Два крісла, важкі, бордового кольору, якщо й були молодші за цей старий будинок, то не набагато. Між кріслами стояв журнальний столик, а за ним – стародавній електронагрівач. За розташуванням порожнього горнятка на столику Олег визначив крісло господаря і сів навпроти. Доторкнувся рукою до обігрівача і мало не обпікся.

      – Я вам нічого не пропоную, – сідаючи, промовив старий. – Нема що пропонувати, пенсія через тиждень.

      – То, може, я вискочу, щось вам куплю? – Бісмарк доброзичливо глянув в очі господарю.

      Обличчя співрозмовника пожвавилося.

      – Що, справді? – не повірив той своїм вухам. – Крамниця тут поруч, на розі. Я був би вдячний.

      Олег піднявся.

      – Поїсти? – уточнив він. – Чи випити?

      – І випити теж можна, – на обличчі Ігоря Віталійовича Клейнода проявилася здивована усмішка. – Якщо вже ви такі ласкаві, то я сьогодні на благодійний фуршет для бездомних і бідних не піду. Тим більше, що там від колег по зубожінню часто погано пахне.

      – Добре, я зараз! – Олег рушив до дверей.

      – Ви двері не зачиняйте, а тільки прихиліть! Щоб я знову не вставав! – крикнув йому в спину старий.

      Розділ 18

      Львів, травень 1941. Професору повертають повний контроль над помешканням

      Вийшовши з управління НКВС на вулицю, Курилас побачив

Скачать книгу