LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Інститут спеціальних технологій, – знову прочитав Валентин. – Що це за технології? Спеціальність твоя майбутня як називається?

      – Спеціальний технолог, – сказала Саша.

      Валентин насупився:

      – Ти що, знущаєшся?

      – Ні, – Саші було дуже ніяково. – Спеціальність там обирають на третьому курсі. Або на четвертому. Я точно не знаю.

      – Не знаєш, а готова їхати?

      – Якщо мені не сподобається, я повернуся, – сказала Саша зовсім тихо. – Чесне слово. Якщо виявиться, що це поганий інститут – я приїду назад. Тільки скажіть мамі, нехай вона не хвилюється. Мені треба туди поїхати. Дуже треба. Річ не в тому, що… зовсім не в цьому. Мені просто треба.

      Вона повторювала те саме то так, то сяк, а Валентин сидів перед нею, стривожений, незвично розгублений, і вперше в житті Саші раптом здалося, що він їй не чужий.

      – Вставайте, дівчино. Торпа через півгодини.

      – Га? – Саша підскочила й стукнулася головою об багажну полицю.

      Ціла ніч минула в напівдрімоті, заснути їй удалося зовсім недавно. Вагон був старий, добряче трусило, десь на столі дзенькала ложка в порожній склянці. Пропливали тіні й вогні, пронизували наскрізь плацкартний простір, де стікали потом гарячі напівголі тіла. Звисали з полиць ріжки простирадл. Хтось хропів, хтось вовтузився з поліетиленовою торбинкою, а Саша лежала на спині, на верхній полиці, і вмовляла себе: через тиждень повернусь. Умова – бути до початку занять. Про те, щоб дожити в цій Торпі до випуску, розмови не було.

      Валентин хотів їхати з нею. Наполягав. Сам купив два квитки в залізничній касі, собі й Саші. Він збирався перевірити акредитацію вишу, умови в гуртожитку, одне слово, дізнатися й розвідати все, і Саша в глибині душі була йому вдячна. До того ж, темний чоловік, що назвався Фаритом Кострицьким, не вимагав, щоб Саша заявилася до Торпи сама.

      Напередодні від’їзду Валентинові подзвонили з Харкова – його син від першого шлюбу потрапив під машину і, хоч легко відбувся, присутність Валентина з його знайомствами у світі медицини була необхідна. Валентин, забувши про Сашині проблеми, гайнув до Харкова. Перед відходом поїзда Саші довелося здавати його квиток, та ще й переконувати маму, що вона й одна впорається.

      Мама її проводжала. Довго стояла коло вагона, дивилася крізь скло, махала рукою, давала поради. Саша мріяла, щоб поїзд скоріше рушив. Та коли тепловоз уперше смикнувся – в неї душа шугнула в п’яти, вона готова була вистрибнути у вікно, до мами в обійми.

      Вона вперше їхала в поїзді сама. Раз у раз дивилася на багажну полицю, де лежала її валіза. Намацувала мішечок з монетами на дні сумки. Перевіряла документи у внутрішній кишені – паспорт, атестат, медичну довідку, довідку про зарахування і ще якісь папери, усе це в щільному поліетиленовому пакеті. Їй було нестерпно самотньо, весь час згадувалось, як у такому самому вагоні вони їхали з мамою на море, за вікном цвіли маки, і було гарно, спокійно, затишно…

      Вона плакала, приховуючи сльози від попутників. І страшенно карталася за те, що тоді, в курортному селищі, піддалася

Скачать книгу