ТОП просматриваемых книг сайта:
Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн.Название Віта Ностра
Год выпуска 2007
isbn 978-966-03-6575-9
Автор произведения Марина и Сергей Дяченко
Жанр Научная фантастика
Серия Метаморфози
– Усе буде добре, – сказав чоловік, що назвався Фаритом Кострицьким. – Можеш складати іспити в університет, будь ласка. Не хочеш гуляти літо – як знаєш. Умова одна: до першого вересня ти повинна бути в Торпі. Тебе поселять у гуртожитку. Нададуть безкоштовне харчування. Дадуть стипендію – невелику, але на пиріжки вистачить. І перестань рюмсати. Соромно за тебе, чесне слово.
Саша сиділа на лаві, поки остаточно не висохли сльози й не вирівнялося дихання. Дощ перестав – і знову пішов. Краплі пробилися крізь листя липи. Саша розкрила парасольку.
Вона не спитала, яких таких спеціальних технологій навчають в інституті міста Торпи. Чесно кажучи, це її анітрохи не цікавило. Їй було сімнадцять років, більшу частину їх прожито даремно, а вже минулий рік – то й поготів. Конспекти, підручники… заради чого?
У неї не було друзів. Мама свою любов перемкнула на Валентина – як перемикають залізничні стрілки. І не було до кого йти, не було кому пожалітися на чоловіка в темних окулярах, що назвався Фаритом Кострицьким.
Вона підвелася. Дощ давно перестав, вийшло сонце, але Саша йшла під парасолькою, не помічаючи здивованих поглядів. Піднялася на високий ґанок універу, вистояла чергу з таких самих, як вона, абітурієнтів, здала секретарці заяву, атестат, медичну довідку. Усе, як належить. Як і збиралася.
Після цього повернулася додому. Склала стосиком усі книжки й загальні зошити. Помилувалася. Запхнула якнайдалі в стіл.
Потім знову вийняла. Ну що робити, якщо це – оце! – становило її життя впродовж багатьох місяців? Чоловік, що назвався Фаритом Кострицьким, має рацію: вона не зможе зіскочити з уторованої доріжки. Вона сидітиме і займатиметься, уже знаючи, що все даремно, але в глибині душі сподіваючись, що це знадобиться, можливо, при вивченні «спеціальних технологій»…
Вона знайшла перелік вузів – довідник для абітурієнтів. Прогортала від початку до кінця. Ні міста Торпи, ні Інституту спеціальних технологій не знайшла.
Не здивувалася.
Усе своє свідоме життя Саша була старанною ученицею. Складати іспити абияк виявилося не так просто.
Навколо всі хвилювалися. Розпихали по кишенях шпаргалки. Чиїсь матері пили валідол. У величезних лунких приміщеннях літав пил, пахло старою бібліотекою, а надворі була спека, пекло. Саші було байдуже. Вона почувалася скляною й байдужою, як новорічна ялинкова кулька.
Твір написала легко. На усній історії трохи не згоріла з сорому: переплутала дати, одне питання взагалі геть забула. Одержала чотири. Вийшовши з аудиторії, оточена пітною юрбою, здивовано спитала себе: що я тут роблю? Чому мене досі хвилює Куликовська битва?!
Мама насамперед поцікавилася оцінкою й, почувши правду, страшенно розчарувалася.
– Як – чотири?! Та це ж історія… усна… А як же курси? Ти ж цілий рік ходила…
– Без хабара туди нема чого й потикатися, – глибокодумно зауважив Валентин.
Мамині очі раптом стали злими:
– Без хабара… Та вона за ці дні