LITMIR.BIZ

Скачать книгу

поглянув на Тараса Адамовича.

      – Канотьє, – підказав колишній слідчий.

      Хлопчаки кліпали очима та здивовано переглядалися.

      – Не зважайте, – махнув рукою Тарас Адамович. – То що, коробка літала?

      – Так! – відповів йому хор голосів, який за секунду знов розпався на репліки.

      – Отак – вжжжж!

      – А потім бах!

      – Коні заіржали і нумо задкувати!

      – А бричка пана аптекаря таки перекинулася – дурна коняка злякалася, – засміявся білявий Юрась.

      Гімназист додав:

      – А потім він катав пасажирів.

      Після цієї репліки запанувала тиша. Тарас Адамович обвів поглядом похнюплену зграйку, намагаючись стримати усмішку. Здогадатися, що їх не було серед пасажирів авіатора Сергія Уточкіна, нескладно.

      – Катав усіляких дівиць, – сумно зронив Юрась.

      – Багато людей було? – запитав Тарас Адамович, намагаючись відволікти їх від болючої теми.

      Хлопчаки знов заторохтіли навперебій. Багато, тисяч двадцять. А може, й навіть п’ятдесят. Чого ж він не пішов? І справді, чого не пішов… Кажуть, Петро Нестеров уперше побачив літак на одному з авіашоу Уточкіна.

      – За місяць після виступу Сергія Уточкіна, двадцять третього травня, у небо над іподромом на літаку власної конструкції піднявся професор Київського політехнічного інституту князь Олександр Курдашов, – мовив Георгій Рудий, вриваючись у спогади Тараса Адамовича.

      То був перший політ на літаку, збудованому в імперії, адже бензиновою коробкою Уточкіна, що лякала візницьких коней на Скаковому полі, був французький «Фарман».

      Отже, три дні тому на борту літака «Гранд» загинув перший авіаконструктор імперії.

      – Що кажуть в поліції? – поцікавився колишній слідчий.

      – Що саме ти хочеш почути?

      – Це не справа зниклої балерини, яку поліція не надто прагнула розшукувати. Уже мали б розпочати розслідування, відправляти телеграми з найменшими подробицями до Петрограда, рити землю в усіх напрямках на аеродромі.

      – Розслідування майже завершене.

      – Як?

      – Тарасе Адамовичу, не хочу переповідати інформацію з третіх рук. Скажу одне: справу ведуть до фіналу, є підозрюваний.

      Колишній слідчий уважно подивився на Рудого.

      – Ти не віриш у його винуватість?

      – Докази не на його користь. Але так – не вірю.

      – Навіщо тобі це?

      – Зараз це не має значення. Важливіше – навіщо це тобі, чи не так? – він звичним рухом знов зіставив чарки на столі, – я не наполягаю, щоб ти узявся за розслідування.

      – Я візьмуся. Ти знав це відразу.

      Господар мовчки наповнив чарки. Не зводячи погляд на співрозмовника, перехилив свою, поставив на місце та, поглянувши кудись убік, мовив:

      – Князя і його дружину отруїли. Сліди отрути виявлено у келихах з-під шампанського, яке вони пили в літаку.

      – А у пляшці?

      – Ні, лише у келихах.

      – Хто…

      – Гатчинський

Скачать книгу