LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Адамович знав, що його партнер наведе цей аргумент після згадки про Ганнібала. Засяяв переможною усмішкою.

      – Можеш не продовжувати, безсоромний маніпуляторе, – усміхнувся йому у відповідь Сильвестр Григорович, – я знаю, що ти скажеш.

      Надворі загавкав собака, господар підвівся і рушив до дверей. Тарас Адамович повагом розставляв фігури, певно, розраховуючи, що суперник вимагатиме реваншу.

      – Що ви хотіли сказати про Олександра Великого і Вавилон? – озвалася до нього Віра.

      – Олександр повернув з Індії. Цей нахабний слідчий говоритиме вам, мовляв, злякався бойових слонів, але ви йому не вірте, – кинув через плече Сильвестр Григорович і рипнув дверима.

      Віра усміхнулася.

      – І все-таки це жорстоко – використовувати тварин на війні.

      – А людей?

      – Люди хоч самі роблять вибір!

      – Справді? – запитав Тарас Адамович. Дівчина не відповіла, він додав: – Колись навіть бджіл на війні використовували.

      – Це як?

      – Кидали вулики у печери чи підземні тунелі, якщо вороже військо намагалося пробратися ними у місто. Подейкують, навіть на цій війні у деяких частинах фронту так роблять.

      – Кидають у тунелі вулики?

      – В окопи. Чи то лише чутки… – він якось сумно ковзнув поглядом по її обличчю і додав: – Врешті ви можете радіти, Віро. У цій війні тварин використовують значно менше – надто механізованою вона стала.

      Сильвестр Григорович знову рипнув дверима. Рум’яне обличчя свідчило про те, що надворі мороз. Отже, перший сніг не розтане, принаймні до ранку. Можна буде милуватися білосніжними краєвидами за кавою.

      – Вигадаєш таке, Тарасе Адамовичу, – зауважив господар, входячи до будинку, – використовувати бджіл в окопах?! То справжня нісенітниця. Бджоли – ідеальні шпигуни. Голубів можуть перехопити, а нумо спробуй перехопити бджолу! Вона завжди повернеться до вулика.

      – Бджолину пошту може організувати хіба чарівник, – усміхнувся Тарас Адамович, – я хотів би вірити, що це можливо – мав би надію, що напишу листа геру Боє до закінчення війни, однак це звучить надто фантастично.

      Сильвестр Григорович усміхається, обіцяє показати другові дещо неймовірне. Тарас Адамович відповідає, що якщо старий друг має на увазі медову наливку, то він зовсім не проти подивитися, ба більше – скуштувати. Віра стомлено відкидає волосся з чола, думає про лапатий сніг, що летить додолу. На нього хочеться дивитися вічно, завмерти на порозі та слухати в’язку морозяну тишу. Її думки перериває Тарас Адамович.

      – Віро, а де ваша сестра? – запитання пролунало несподівано.

      Хтозна. Певно, допомагає пані Марті у кухні. Або милується снігом на подвір’ї. Можливо, заливає окропом чай на травах, що їх зібрала і висушила господиня. Чи годує собак у дворі – Міра любить тутешніх чотирилапих кудланів.

      – На кухні з Мартою, – підтвердив вголос її перший здогад господар будинку.

      Тарас Адамович підвівся та рушив до дверей.

      – Якось навчу вас грати у шахи, – озирнувшись, з усмішкою мовив колишній

Скачать книгу