LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ж не було на борту літака. З чотирьох очевидців вони поки що опитали лише одного. Поговорити б із самим Осиповим… Збив сім літаків, однак жодна газета не написала про те, кого заарештували на Куренівському аеродромі. Невже у Києві можуть засудити героя війни?

      – Це пропаганда, – усміхнувся Горенко, – німці використовують її на повну. Лічать кількість збитих, ведуть статистику, потім публікують списки перемог.

      – Хіба ми не робимо те саме? – запитала Міра.

      – Хто «ми»?

      Вона не відповіла. Він мовив далі.

      – Коли я вперше сів на кермо «Муромця», мені сказали, що цей літак неможливо здійняти вище за тисячу метрів. Коли я здійняв його на три, мене мало не розстріляли під Варшавою союзники – вони думали, що я – ворог, оскільки не вірили, що «Муромці» Сікорського можуть літати настільки високо. Я бачив не так уже багато пілотів, які перейшли з легкої авіації до нашої Ескадри та раділи польотам на «Муромцях». Літак важчий і менш маневрений, далеко не всі фігури вищого пілотажу на ньому можна виконати.

      – А Оспипов?

      – Радів. Йому подобалося літати на «Муромцях».

      – Чому він був у Петрограді? Його теж відпустили на честь весілля Курдашова? – запитала Міра і відразу додала: – Але поручик Рахлін розповів про…

      – Осипова й Агату? Так, заявлятися на весілля суперника – дивний вчинок. Осипов був у Петрограді не заради весілля. Його було направлено в Гатчину як інструктора. А от чому він опинився на літаку, що летів до Києва, – про це краще розпитати у самого Осипова.

      Зупинившись, Менчиць запитав:

      – А до Гатчини його відправили на відпочинок?

      Штабскапітан відповів не відразу.

      – Не зовсім.

      – Ви самі сказали – він ас…

      – Так. Таких не відправляють у тил надовго. Нерідко відпустку поєднують з обов’язками інструктора в одній зі шкіл для пілотів. Але то була не відпустка. Осипов уже майже рік не сідав за кермо літака, а якщо сідав, то не міг злетіти вище за тисячу метрів. Таке іноді трапляється…

      Він подивився на співрозмовників і констатував:

      – Навряд чи ви зрозумієте.

      – Ви не намагаєтесь пояснити, – зупинившись уже біля огорожі, сказала Міра.

      Він сказав зовсім не те, на що вона очікувала.

      – Отже, колишній слідчий? І навіщо йому це розслідування? Хоча – байдуже. Перекажіть йому, що якщо знадобляться мої свідчення – я завжди на аеродромі.

      – Хіба ви не повинні повернутися до Ескадри? – запитала Міра.

      – Я? Аж ніяк.

      – Чи в школу для пілотів?

      – Гатчинським інструктором я перестав бути давно, досить давно.

      У розмову раптом втрутився Менчиць:

      – Я перекажу ваші слова Тарасу Адамовичу, впевнений, він буде вдячний вам за допомогу.

      Горенко коротко попрощався з ними. Менчиць допоміг дівчині піднятися східцями екіпажу, що чекав на них біля самої брами кладовища. Сів поруч та запитав:

      – Міро, ви справді

Скачать книгу