ТОП просматриваемых книг сайта:
Мисливські усмішки. Остап Вишня
Читать онлайн.Название Мисливські усмішки
Год выпуска 0
isbn 9786171276031
Автор произведения Остап Вишня
Жанр Юмористическая проза
Серия Перлини української класики
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
……………………
Усе, було, розказує,
Але плачуть дівчата,
Та христяться, жахаються,
Ніби пан у хаті…
Ви бачите, з якою любов’ю ставилося населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дівчата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).
Далі…
Ми вважаєм Шевченка за борця за волю. Помиляємося ми. Шевченко любив неволю. Він її навіть ідеалізував.
Пригадайте:
Заснули, мов свиня в калюжі,
в своїй неволі…{49}
«Свиня в калюжі»… Верх блаженства… Ми ж прекрасно всі знаємо, що ніхто так красиво себе не почуває ніколи й ніде, як свиня в калюжі…
Далі…
Помиляємося ми так само, що Шевченко ненавидів царів. Чому ми це приписали Тарасу Григоровичу, я просто не розумію. Він же ясно й недвозначно каже:
Все на світі не нам,
Все богам та царям…{50}
Все їм! Все їм оддавай!
Хіба це не пошана царів та богів?
А оце, приміром:
О люди, люди, небораки,{51}
Нащо здалися вам царі…
Прямо благає!.. Навіщо вони вам? Дайте їх нам! Страшенно-бо любив він їх…
………………………………
Наведені приклади, думаю, переконають, що Шевченко, безперечно, їхній… Панський Тарас Григорович.
У «Заповіті» так якнайяскравіше виявилася його поміщицька ідеологія, його бажання великої земельної власності:
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно…
Бачите який?!
Не просить якихось півдесятин, а цілі лани, з кручами, з Дніпром…
До графині Браницької{52} хоче дорівнятися…
………………………………
Так чий він?
Правда, їхній?!
Київ
(Усмішка. Ретроспективна, коли можна так сказати)
Високо передо мною Старий Київ над Дніпром.
Та воно таки так…
І «высоко», і «передо мною», і «старий», і «Київ», і «над Дніпром»…
Тільки от що «Днепр не сверкает под горою переливным серебром», а пірнув Дніпро під аршинну кригу, закутавсь у білу пухову ковдру й спить… І тільки іноді, як йому щось насниться, репне від Подолу до Слобідки репом гучним і знову спить.
А Київ… Київ високо…
Київ – хароший…
Великий – це раз… Чепурний – це два… Певний себе – це три…
Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…
Кияни – народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…
– На Тургенєвську!
– 75!
– Та…
– Пуд вівса сто!
Чого він гадає, що вас якраз