ТОП просматриваемых книг сайта:
Мисливські усмішки. Остап Вишня
Читать онлайн.Название Мисливські усмішки
Год выпуска 0
isbn 9786171276031
Автор произведения Остап Вишня
Жанр Юмористическая проза
Серия Перлини української класики
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на в’язальницю.
Співати вчилися разом на колодках. Співать – це обов’язково, як дихати.
Закінчувалася наша освіта материними словами:
– Женить би вже лобуряку слід!
Або:
– Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у м’ясниці й обкрутимо! Час уже!
Кінець був нашій освіті.
………………………………
А тепер як подивишся – і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії… Ой як «тяжко» тепер нашій молоді! Нам було значно легше!
1923–1954 рр.
Мед
Мед – штука солодка!..
Це найстаріший у нас пасічник дід Глушко так.
Сидимо на пасіці, люльками попахкуємо, на бджілок милуємося.
А вони дощем золотим на сонці до вічка падають.
І гудуть, гудуть, гудуть…
– Гудьоть! Медок несе!
– Хароша, дідусю, комаха! Маленька така, жвавенька… А дивись, на зиму й буде з чим шулики їсти!
– Тваринка діствительно бідова!.. Ач, як гудьоть!.. Да-а-а! Загув і я оце якось! От, брат, загув! Думав, що анба{44} мені! Не буде, думав, старого Глушка!
– А ви чого «загули»? По-бджолячому, чи як?
– По-бджолячому… Як хряснувсь, так думав, чи хоч цурпалки стара позбирає. А все язик наш поганий! Не вдержишся, скажеш, согрішиш, от воно тебе й кине! З бджолами треба по-хорошому… Божа вона тваринка й порядок любить…
– А що сталось, діду?
– Сталось… Таке сталось, що й досі, в три погибелі зігнувшись, ходжу… Роя збирав… Тільки ото підобідали, вийшов у садок, дивлюсь: гонить… Я за колодку{45}, за драбину й чекаю, де сяде… Сів, бачите, он на тому бересточку… Воно хоч і височенько, а щоб невдобно, сказать не можна! Драбина достає, і колодку підставити можна так, що струснеш – і все! Мій, думаю, буде! Підставив драбину, поліз… І колодку в самий раз пристроїв, і все… Тільки наважився струсонути – воно, лиха личина, хай Бог простить, тільки – дз-з-з! Та в самісінький же вам ніс: раз!
Та так же болюче, як ніколи!
Одмахнувсь! Сльози тільки: кап! кап! кап! Чую, жене мого носа! Як рисаком жене!
Труснув ще…
А воно штук із десяток у лоба як ужарять!
– Чорти б вас!..
Тільки ото промовив «чорти», коли це:
Трісь!
(А колодку з роєм держу!)
Трісь! – та як поперло, як поперло, так, їй-бо, хай Бог простить, сажнів з п’ять, ноги вгорі, а голова внизу, летів, як яструб. А потім як кинуло, аж кавкнув. Кинуло та ще й колодку на голову наділо! Так вони як рвонули мене з усіх боків, то я як висмикнувсь із колодки, та як ударив, так у сажі{46} з кабаном опинився…
Упав та й стогну!
Виволокла стара з сажа, насилу очуняв! Запричащався. Такого вони мені меду дали!
Отаке буває…
«Ото не чортихайся, раз із бджолами діло маєш», – каже стара.
Так воно таки правда! Я вже запримітив: раз по пасіці чорта згадав, тікай краще. Особливо